До 1940 року літаки як розвивали великі швидкості, а й були краще захищені від вогню потенційного противника. Проведений операційний аналіз показав, що високий темп стрілянини «Флак 38», за достатньої ймовірності влучення в ціль, не може через малу масу заряду вибухівки збити літак. Найпростішим і найшвидшим виходом було збільшення кількості стволів, що стріляють з єдиної станини.Після збільшення розмірів і посилення станини з’явилася 20-мм зенітка «Флакфієрлінг 38» з чотирма стволами, що одночасно стріляють.
Ця комбінація виявилася дуже ефективною проти літаків союзників, що низько летять. З часу вступу до військ наприкінці 1940 року їх не вистачало. Базова станина застосовувалася всіма родами та військами, але постійно винаходилися нові варіанти встановлення зброї на машини, для підвищення її мобільності. Була особлива модель для бронепоїздів. У свій час у розробці навіть був варіант з радіолокаційною системою управління стріляниною.Для обслуговування установки «Флакфієрлінг 38» у бою потрібно було шість-сім чоловік, але при монтажі на стаціонарних вежах ППО для оборони великих міст вистачило й меншої кількості. Фронт постійно відчував брак цих зенітних установок і по всій Німеччині було налагоджено випуск зеніток, їх станини та боєприпасів кількох типів: фугасні, фугасно-трасуючі та різні бронебійні.
Тактико-технічні характеристики
Flakvierling 38