Прототип легкого бронеавтомобіля “Ровер” був розроблений і побудований в 1941 році австралійською фірмою “Раскін мотор бодіз”, штаб-квартира і завод якої знаходилися в Мельбурні Базою для “Ровер” послужили шасі повнопривідних (4×4) тритонних канадських вантажівок . Серійне виробництво почалося в лютому 1942 року, і вже в березні того ж року перші серійні машини залишили складальний цех заводу фірми «Раскін мотор бодіз».До лютого 1943 року було побудовано 238 бронемашин «Ровер», більшість з яких надійшла на озброєння бронеавтомобільних підрозділів 1-ї австралійської танкової дивізії, що дислокувалася в Австралії.
Перші 40 бронемашин були побудовані на шасі вантажівок Ford F60L з колісною базою 4019 мм. при цьому в конструкції «Ровер» було збережено ходову частину та інші механічні компоненти базової вантажівки. З квітня 1942 року почався випуск бронеавтомобілів на шасі вантажівок «Форд» F60S, або «Форд» F60L, але в останньому випадку шасі коротшало таким чином, щоб колісна база становила 3409 мм, як у «Форда» F60S.Залежно від року випуску базового шасі – 1941 або 1942 – бронеавтомобілі відрізнялися двигунами і набором контрольних приладів на панелі управління. Розміри колісної бази послужили основою для розрізнення моделей бронемашини з довгою базою отримали позначення “Ровер” Mk I, з короткою – “Ровер” Mk II. Усього було збудовано 198 бронемашин «Ровер» Mk II. Зварний корпус «Ровер» практично по всій довжині мав перетин у вигляді двох трапецій із загальною основою.Броневі листи товщиною 12 мм встановлювалися під досить великими кутами нахилу, що збільшувало їх кулестійкість та захищало членів екіпажу від вогню стрілецької зброї з будь-якої дальності. У передній частині корпусу розташовувалося моторне відділення, за ним – відділення управління, середню та задню частину корпусу займало бойове відділення.Корпус виготовлявся з двох основних частин – передньої, яка складалася з бронекапота і нижнього лобового листа, з’єднаних в єдине ціле бічними бронелісти трикутної форми, і задньої, що включала відділення управління і бойове відділення, які являли собою єдиний блок. Значні кути нахилу бортових і кормових бронелістів надавали машині характерного вигляду, сплутати який не можна було ні з чим.У нижньому лобовому листі були два круглі отвори для фар, які закривалися бронекришками, що відкидаються вниз.
Праворуч у відділенні управління розміщувався водій, ліворуч від нього командир машини. Для водіння бронемашини та спостереження за місцевістю в їхньому розпорядженні були прямокутні вікна з бронекришками в лобовому листі та оглядові щілини з бронезасланцями на бортах відділення управління. Відділення управління було повністю закритим. А мав прямокутний дах, який у похідних умовах відкидався назад.Від бойового відділення його відділяла перегородка з отвором, який забезпечував перехід із одного відділення до іншого. З іншого боку, на перегородці кріпилися різні елементи спорядження. Бойове відділення було напіввідкритим замість броньованого даху вздовж верхньої кромки бортів на шарнірних петлях кріпилися відкидні сітчасті панелі, які у закритому вигляді утворювали двосхилий дах, що перешкоджав попаданню ручних гранат всередину машини.Через довгу вузьку отвору у верхній частині бойового відділення «Ровер» – отримав прізвисько – пересувна щілина-укриття. Як озброєння бронеавтомобіль оснащувався двома – трьома 7,7 мм кулеметами “Віккерс” або “Брен”. Один із них встановлювався на короткому шворні, розташованому нижче внутрішнього краю лівого лобового вікна, другий — на шкворні над дахом відділення управління. На деяких машинах два кулемети встановлювалися в амбразурах в обох бортах корпусу.
Для входу і виходу з машини у верхньому кормовому листі корпусу були прямокутні двостулкові двері і квадратний люк з кришкою, що відкидається вгору, який розташовувався над дверима. Цим люком екіпаж користувався в тих випадках, коли на задній стінці корпусу, у тому числі і на дверях кріпилося штатне спорядження бронемашини – брезент маскувальна мережа і т.д.Крім того, у нижніх скосах бортів перед задніми крилами було передбачено квадратні люки, якими екіпаж міг скористатися для аварійної евакуації з машини. У моторному відділенні, розташованому в передній частині корпусу, розміщувався 69,8-кіловатний (95 к. с.) карбюраторний восьмициліндровий двигун «Форд», завдяки якому на дорогах з твердим покриттям бронеавтомобіль міг розвивати максимальну швидкість 80 км/год.З двигуном взаємодіяла трансмісія до складу якої входили чотиришвидкісна коробка передач (чотири швидкості вперед та одна назад) з напіввідцентровим однодисковим зчепленням сухого типу, роздавальна коробка та гідравлічні гальма. У повнопривідній (4×4) ходовій частині з підвіскою на листових напівеліптичних ресорах використовувалися колеса з барабанами типу роз’ємного розміром 6,0-20 і шини розміром 10,5-20.
Тактико-технічні характеристики легкого бронеавтомобіля «Ровер»
