Радянський Союз – батьківщина перших у світі автоматичних гранатометів. Шкода, що про це ми дізналися лише через півстоліття після їхнього винаходу.
Під час в’єтнамської війни СРСР неприємно здивував Сполучені Штати переносними ракетними комплексами Стріла, а американці нас, у свою чергу, 40-мм автоматичними гранатометами МК 20. Невеликі швидкісні катери, що проносяться протоками Меконга, буквально викошували вогнем прибережні зарості. Не менш ефективно діяли автоматичні гранатомети, встановлені на вертольотах, та переносні піхотні варіанти. І мало хто пам’ятає, що вперше ця зброя з’явилася у далеких 1930-х.в нашій країні.
Наприкінці серпня 1931 року студент другого курсу Одеського інституту технології зерна і борошна, який проходив військову підготовку в Одеському військовому училищі, Яків Таубін направив проект свого гранатомета, який стріляв штатними 40,8-мм гранатами Дьяконова, де Артилерійське управління РККА, замнаркому оборони із озброєння Тухачевського. Знаменитий комкор всерйоз зацікавився проектом.Хоча титуловані фахівці і стверджували, що за малого вирядного заряду (менше 3 г пороху) в унітарному пострілі з гранатою Дьяконова створити автоматичну зброю неможливо навіть теоретично. Проте після кількох місяців суперечок і бюрократичної тяганини Таубіну запропонували створити досвідчений зразок гранатомета. У Коврові, на заводі зброї ІНЗ-2, за таубінськими кресленнями було виготовлено два перші зразки гранатомета: один з вертикальною подачею гранат, інший – з горизонтальною.
Спочатку скорострільність 40,8-мм гранатомета обмежувалася конструкцією магазину і не перевищувала 50-60 пострілів за хвилину. Хоча й одна граната за секунду, погодимося, чимало. Але Яків Григорович розробив і варіант під стрічкове харчування з темпом стрілянини 440-460 пострілів за хвилину. За рахунок малого заряду унітарного патрона нагрівання ствола та його зношування при стрільбі були невеликі, і такий темп можна було підтримувати, доки не закінчиться стрічка з гранатами.З іншого боку, заряду вистачало для забезпечення дальності стрільби 1200 м. Автоматика гранатомета спочатку працювала за рахунок відведення газів із каналу ствола. Але для збільшення надійності роботи зброї в 1936 була введена нова схема автоматики, яка працювала за рахунок енергії відкату ствола при його довгому ході.Спочатку 40,8-мм гранатомет комплектувався незручним під час транспортування триніжним верстатом, який згодом був замінений на легкий колісний верстат, близький за конструкцією до верстата легендарного кулемета Максима. Однак вага залишалася надмірною для піхотинця – 73 кг. Після модернізації верстата його вага була знижена до 45,5 кг, а до 1939 загальна вага гранатомета доведено до прийнятних 38 кг. Причому зниження ваги зброї не погіршило його вогневої сили.Гранатомет легко розбирався та переносився вручну на полі бою, а взимку установку ставили на лижі.
Випробування 40,8 мм гранатомета безперервно велися з 1933 року. Майже щороку з’являлися нові моделі, а то й малі серії. Так, лише у 1937 році ОКБ-16 виготовило для військових випробувань 12 гранатометів, а килимський завод ІНЗ-2 – ще 24. Наприкінці 1937 року 40,8-мм гранатомет Таубіну проходив військові випробування одночасно у трьох стрілецьких дивізіях. Відгуки скрізь були загалом позитивні, практичну скорострільність довели до 100 пострілів за хвилину (з обойменним харчуванням).
У листопаді 1938 року 40,8-мм гранатомет випробовувався на малому бронекатері типу Д Дніпровської військової флотилії. Гранатомет було встановлено на тумбі від кулемета ШВАК. Стрілянина велася як на якорі, так і на ходу. Із висновку комісії: Автоматика працювала безвідмовно… влучно задовільна… система при стрільбі не демаскується завдяки слабкому звуку пострілу та відсутності полум’я… підривник працює безвідмовно як по воді, так і по ґрунту.Гранатомет Якова Таубіна проходив випробування й у частинах НКВС Далекому Сході, де він також отримав позитивні відгуки. Вже за результатами військових випробувань кінця 1937 гранатомет слід було прийняти на озброєння РСЧА. Усі зазначені недоліки були несерйозні та усувні. До того ж без недоліків у нас не бралася на озброєння жодна артсистема. Але річ у тому, що Таубін перейшов дорогу мінометникам.Вони визнали, що гранатомет Таубіна ставить під сумнів продовження робіт з 50-мм ротних мінометів, а можливо, і по 60-мм і 82-мм мінометів.
Мінометники домоглися від Артуправління рішення – випробувати 40,8-мм гранатомет разом з 50-мм мінометом, причому за програмою стрілянини міномету. Природно, що міномет було вести настильної стрільби, і її був у програмі, а гранатомет міг ефективно вести як настильну, і навісну стрілянину. Зате при максимальному куті піднесення купчастість стрілянини 50-мм міномета виявилася трохи кращою. До того ж міномет був суттєво простіше і дешевший за гранатомет.Так мінометники перемогли – 50-мм міномет був запущений у масове виробництво. Але вже на початку Великої Вітчизняної війни 50-мм міномет показав себе недостатньо ефективною зброєю і був знятий з виробництва і з озброєння.
Гранатомет на озброєння не прийняли, але продовжували випробовувати 1939 року. У січні 1940 року кілька гранатометів Таубіна взяли участь у боях на Карельському перешийку. Декілька днів стояв 40-градусний мороз, але автоматика гранатометів діяла безвідмовно. З початку 1940 року та по травень 1941-го ОКБ-16 на чолі з Таубіним напружено працювало за трьома напрямками: 23-мм автоматична гармата МЛ-6; 12,7-мм кулемет АП-12,7 та 37-мм гармата 11-П.Але 16 травня 1941 року НКВС раптово заарештувало Якова Григоровича Таубіна, керівника ОКБ-16. 28 жовтня того ж року його було розстріляно без суду та слідства у селищі Барбиш Куйбишевської області.
Експериментальний автоматичний гранатомет конструкції Таубіну з вертикальною подачею гранат
Автоматичний гранатомет Таубіну в розібраному вигляді
