Серед німецької короткоствольної зброї періоду Другої світової війни виділяються бойові та штурмові пістолети, створені на базі 26-мм сигнальних пістолетів.
У 30-ті роки. XX ст. командування Вермахту, приділяючи багато уваги багатофункціональному використанню різних зразків зброї, поставило завдання створення потужної піхотної зброї ближнього бою. Німецькі зброярі, втілюючи в життя ці вимоги, розробили чимало цікавих, а найголовніше, перспективних зразків і навіть комплексів «боєприпас-зброю» як нових, так і на базі існуючих зразків.Однією з таких розробок стали стандартні ракетниці, пристосовані для пострілів ефективними ручними гранатами осколками М-39, що дозволяло значно збільшити дальність їх метання. Гранатометний комплекс складався з 26 мм сигнального пістолета Вальтер зр. 1928 або 1934 і гранат: протипіхотних осколкових і протитанкових кумулятивних.Застосовувався комплекс переважно у ближньому бою, коли стрілянина з інших видів зброї вже могла бути небезпечною для своїх солдатів, а велика дальність ще не дозволяла використовувати ручні гранати. З урахуванням необхідності ведення прицільної стрільби з цього гранатомета для пістолета Вальтер був розроблений спеціальний приставний металевий плечовий упор зі складними потиличками, що істотно підвищило влучність зброї.Крім упору, що кріпився до рамки пістолета затискним пристроєм, на стовбурі монтувався складний приціл, розрахований на дальності стрільби loo і 200 м. у наступі та обороні, придушення вогневих точок у населених пунктах, а також для проходу проходів у дротяних загородженнях.Крім того, на базі цієї гранати було створено кілька модифікованих варіантів — кумулятивні протитанкові гранати, які були здатні пробивати броню товщиною до 50 мм. У 1942 р. німецькі зброярі на основі сигнального пістолета конструкції Вальтер розробили спеціальний бойовий пістолет Кампфпістоле.На відміну від свого гладкоствольного попередника, він мав п’ять нарізів у каналі ствола і демонстрував суттєво кращі бойові характеристики — точність, ефективність та дальність стрілянини. На лівому боці корпусу пістолета для прицільної стрільби кріпився новий градуйований приціл та спиртовий рівень. Відмінною рисою бойового пістолета була також наявність на лівій стороні казенника літери Z, нанесеної фарбою, що світиться.Нова зброя стріляла каліберною гранатою, призначеною для боротьби з живою силою супротивника на відстані до 200 м. Радіус ураження осколками становив 20 м. Граната, з’єднана в одне ціле з короткою алюмінієвою гільзою (довжиною 27 мм), являла собою постріл, не потребує щодо приведення зброї в бойову готовність.Завдяки гвинтоподібним виступам на корпусі гранати вона отримувала при пострілі обертальний рух, що сприяло підвищенню влучності цієї зброї. У той же час наявність нарізів у каналі стовбура не допускала використання ні осколкових пістолетних гранат, ні сигнальних і освітлювальних патронів.Висока собівартість нової зброї, в конструкції якої використовувалися дорогі легкі метали, а також неможливість стріляти з неї іншими спеціальними та піротехнічними боєприпасами, призвели до того, що німецькі збройові фірми припинили виробництво бойових пістолетів Кампфпістоле.
