Переносний зенітний ракетний комплекс (ПЗРК) «Blowpipe» призначений для боротьби з дозвуковою авіацією та вертольотами супротивника на дальностях до 3 км та висотах до 1,8 км. Комплекс може бути використаний і для знищення наземних та надводних легкоброньованих цілей на відстані до 3 км.
Комплекс “Blowpipe” розроблений фірмою “Shorts Missile Systems” (м. Белфаст Північна Ірландія). Випробування комплексу розпочалися у 1965 році, у вересні 1966 року – було представлено на міжнародній виставці у Фарнборо. ПЗРК “Blowpipe” використовує радіокомандну систему наведення. Цей комплекс складніший у поводженні проти ПЗРК з інфрачервоними головками самонаведення.Робота радіолінії та трасерів на ракеті демаскує процес наведення та місце розташування вогневої позиції, використання ручного управління призводить до сильної залежності ефективності застосування комплексу від ступеня тренованості та психофізичного стану оператора. Перевагою комплексу є можливість впевненого обстрілу повітряної мети різного типу на гранично малих висотах.
Серійне виробництво комплексу Blowpipe на замовлення міністерства оборони Великобританії почалося в 1968 році, на початку 1972 року комплекс був прийнятий на озброєння. Батальйони протиповітряної оборони британської армії, озброєні ПЗРК «Blowpipe», включають два взводи, по три відділення з чотирма ПЗРК у кожному. У 1979 р. пройшла успішні випробування напівавтоматична система наведення комплексу «Blowpipe».Модернізований варіант, який отримав назву «Javelin», прийнятий на озброєння у 1984 році. Ракета Blowpipe може використовуватися з прицільним обладнанням комплексу Javelin. До кінця 1989 випущено 19000 ракет «Blowpipe», серійне виробництво завершено. Комплекс знаходиться на озброєнні в Афганістані, Аргентині, Канаді, Чилі, Еквадорі, Малайзії.На озброєнні ВПС Таїланду є спарена пускова установка LCNADS, оснащена оптичним прицілом, яка може розміщуватися на легкому шасі або наземно. Бойові засоби комплексу Blowpipe розміщуються в пусковій установці, на ній, а також кріпляться на спині оператора. Час приведення комплексу до бойової готовності – 20 сек.Кошти наведення комплексу включають: блок наведення (монокулярний приціл, а також рукоятку наведення, яку оператор переміщає великим пальцем руки); рахунково-вирішальний прилад; станцію передачі радіокоманд на борт ЗУР. Два останні пристрої кріпляться за спиною оператора. Для живлення блоку наведення та бортової апаратури ЗУР (перед її пуском) у блоці змонтовано електробатарею. Вага блоку наведення, укріпленого на пусковій установці, 3,6 кг.Функції системи виявлення та цілевказівки виконує оператор, який неозброєним оком або за допомогою оптичного п’ятикратного монокулярного прицілу виявляє та пізнає цілі, вибирає одну з них для обстрілу. Цілевказівка оператору може також передаватися по радіо від будь-якої системи виявлення та цілевказівки. Після вибору мети оператор починає її супровід, користуючись розміткою поля зору прицілу, при цьому він переміщається з пусковою установкою на плечі.Потім оператор включає обладнання, вибирає частоту передавача команд і тип підривника, що використовується. Коли ціль увійде в зону пуску (що також визначається оператором візуально), він здійснює пуск ЗУР. Після пуску ЗУР оператор «захоплює» її хвостовий трассер у поле зору прицілу, за допомогою якого він уже супроводжує ціль, і, маніпулюючи рукояткою наведення, прагне поєднати ракету з метою, наводячи таким чином ЗУР за методом «накриття мети».Кутові неузгодженості між трасером ЗУР та лінією візування мети надходять у рахунково-вирішальний прилад наведення, а команди, що виробляються ним, через станцію передачі радіокоманд (розміри 129х152х91 мм) подаються на борт ракети, де й реалізуються. Якщо команди наведення не надходять на борт ракети протягом перших п’яти секунд польоту, спрацьовує самоліквідатор. З метою безпеки для оператора передбачено спеціальне захисне обмундирування.
Пускова установка комплексу включає транспортно-пусковий контейнер (ТПК) та стріляючий механізм. ТПК, сконструйований за принципом мінімізації віддачі під час пострілу, складається з двох циліндричних труб, причому передня має більший діаметр. По завершенні стрілянини замість порожнього контейнера до стріляючого механізму приєднується новий ТПК з ракетою, а порожній може використовуватися вдруге. Для полегшення роботи оператора до пускової установки може кріпитися телескопічна підставка.Вміщені в спеціальні ящики транспортно-пускові контейнери із ЗУР можуть скидатися з парашутом. Одноступінчаста зенітна керована ракета “Blowpipe” виконана за аеродинамічною схемою “качка”. Ракета не має частин, що відокремлюються в польоті, і незвичайна тим, що її носова частина, в якій розміщена система управління і підривник, вільно обертається вздовж поздовжньої осі щодо корпусу ракети. Стабілізатори, що скріплені в єдиний блок, можуть переміщатися вздовж корпусу ЗУР.Перед пуском вони знаходяться в передньому положенні (в частині контейнера більшого діаметра), після пуску ковзають по корпусу ракети в заднє положення, де закріплюються автоматично засувками. Уламково-фугасна бойова частина (вага 2,7–3,6 кг), розміщена в центральній частині ЗУР, має ударний і неконтактний інфрачервоний підривники.
РДТТ має два режими тяги: стартовий та маршовий. Паливо стартового режиму згоряє під час руху ЗУР у ТПК (протягом 0,2 секунди), забезпечуючи видалення ракети на безпечну для оператора відстань (близько 25 м). Після цього автоматично вмикається маршовий режим. Для зменшення димового ефекту на маршовому режимі використовується спеціальне паливо та здійснюється відведення газів через спеціальні отвори.Ефективна дальність дії ракети обмежується швидкістю та маневреними можливостями на кінцевій ділянці польоту після відключення двигуна. Комплексом «Blowpipe» можна вести обстріл авіації із землі, автомобіля, корабля та з-під води з підводного човна, що знаходиться на перископній глибині. Комплекс “SLAM” (Submarine-Launched Air Missile System) (див.схему) був розроблений англійською фірмою Vickers на початку 80-х років для самооборони підводних човнів водотоннажністю 500-1100 т від протичовнових вертольотів, літаків і невеликих надводних кораблів.
Комплекс включає стабілізовану багатозарядну пускову установку із шістьма ракетами «Blowpipe», систему управління та наведення, телевізійну камеру, систему контролю та перевірки. Виявлення цілей здійснюється за допомогою перископа підводного човна.Наведення пускової установки «SLAM» на ціль по азимуту здійснюється синхронно з поворотом перископа, після чого оператором комплексу здійснюється допошук мети по куту місця і він приймає управління комплексом на себе, віджимаючи спеціальну кнопку в рукоятці наведення та роз’єднуючи приводи перископа та пускової установки «SLAM» . Після пуску ракета супроводжується за допомогою телевізійної камери і наводиться на мету оператором за допомогою рукоятки наведення.Кут наведення по азимуту – 360 °, по кутку місця від -10 ° до +90 °. Точність наведення – ±0,5°. Швидкість повороту пускової установки за азимутом – 40 град/c, кутом місця – 10 град/c. Застосування комплексу SLAM допустиме при швидкості вітру до 37 км/год, температурі води від 0 до 55 ° С, хвилюванні моря до 4 балів. Комплекс “SLAM” був встановлений на три ізраїльські підводні човни французького виробництва класу “Agosta”.Комплекс «Blowpipe» використовувався в ході англо-аргентинського конфлікту через Фолкленські острови, причому з обох сторін. 21 травня 1982 р. під час висадки морського десанту в бухті Сан-Карлос загін із 30 аргентинських солдатів за допомогою ПЗРК «Blowpipe» збив 2 англійські десантні вертольоти. У той же день ракета Blowpipe вразила літак Harrier лейтенанта Джеффрі Гловера. Льотчик катапультувався. Загальні втрати ВПС Аргентини від ПЗРК “Blowpipe” склали 9 літаків.Навесні 1986 року комплекси Blowpipe надійшли до Афганістану, де використовувалися афганськими моджахедами, головним чином, для ураження бронетранспортерів. Ефективність використання комплексу проти авіації порівняно з ПЗРК «Stinger» виявилася невисокою.
Одноступенева зенітна керована ракета «Blowpipe»
