У 1941 році, під явним впливом німецького вогнемета Flammenwerfer 40, у Великобританії почалася розробка зброї, що пізніше отримала офіційне позначення “Flamethrower, Portable, No 2 Mk I” (“Вогнемет ранцевий № 2 Мк I”). Щоправда, за основу свого ранцевого вогнемету британці взяли іншу, старішу німецьку конструкцію, з якою союзники ознайомилися наприкінці Першої світової війни, — малий вогнемет «Віхи».
Проведені розрахунки підтверджували, що найкращою формою для балона, що містить повітря під тиском, є сфера. Резервуар для вогнесуміші повинен був вміщувати її якомога більше і при цьому бути якомога менших розмірів. Цьому цілком відповідала схема з резервуаром для стисненого повітря у формі сфери, розміщеним усередині резервуару для вогнесуміші у формі тора.Це й визначило зовнішній вигляд вогнемету, який отримав у британських солдатів прізвисько «lifebuoy» — «рятувальний круг», проте ця назва була пов’язана виключно з його зовнішнім виглядом (журналісти, втім, присвоїли вогнемету інше прізвисько — «Сомбреро»). Перша дослідна модель була готова до середини 1942, замовлення на її виробництво надійшли ще до закінчення військових та інших випробувань.Пізніше про це довелося пошкодувати, оскільки незабаром виявилася низка недоліків, багато з яких були викликані поспішною і тому неякісною обробкою резервуарів складної форми. Крім того, виявилася ненадійною система займання, а розташування клапана подачі вогнесуміші під резервуаром визнано невдалим.
Загалом вогнемет показав себе посереднім у бойових діях, і в результаті випуск моделі Мк I незабаром був припинений, а з середини 1943 вогнемет використовувався тільки в навчальних цілях. До переваг вогнемету можна було віднести хіба що компактність і короткий брандспойт, що полегшував пересування вогнеметника в обмежених умовах.
Удосконалений зразок під позначенням “Вогнемет ранцевий №2 Мк II” (зовні майже не відрізнявся від попереднього) з’явився на початку 1944 року і став основним ранцевим вогнеметом британських військ. Нова модель почала надходити на озброєння у червні 1944 року. Вона застосовувалася під час висадки у Нормандії, інших операціях у Європі, і навіть Далекому Сході.Однак до ранцевих вогнеметів у британській армії особливої пристрасті не мали, тому і виробництво їх було досить обмеженим, і вже в липні виробництво вдосконаленої моделі завершилося. Загалом встигли випустити 7500 одиниць. Але і ця модель виявилася ненадійною, так як займання, наприклад, вироблялося за допомогою невеликої акумуляторної батареї, яка часто розряджалася в сиру погоду або після короткочасного використання.Розроблялася також полегшена модель «Ек-Пек», але розробку так і не втілили в життя.