На початку Великої Великої Вітчизняної війни у складі стрілецьких полків Червоної Армії були вогнеметні команди у складі двох відділень, озброєні 20 ранцевими вогнеметами РОКС-2. На підставі досвіду використання цих вогнеметів на початку 1942 року було розроблено досконаліший ранцевий вогнемет РОКС-3, який перебував на озброєнні окремих рот і батальйонів ранцевих вогнеметів Червоної Армії протягом усієї війни.
Конструктивно ранцевий вогнемет складається з резервуару для вогнесуміші, балона для стисненого повітря, редуктора, гнучкого рукава, що з’єднує резервуар з рушницею-брандспойтом, рушниці-брандспойту та спорядження для перенесення. Діяв РОКС-3 наступним чином: стиснене повітря, що знаходиться в балоні під тиском 150 атм., надходив до редуктора, де його тиск знижувався до робочого рівня 17 атм. Під таким тиском повітря проходило трубкою через зворотний клапан в резервуар із сумішшю.Під тиском стисненого повітря вогнесуміщ по забірній трубці, що знаходиться всередині резервуара, і гнучкому рукаву надходила в клапанну коробку. При натисканні на курок клапан відкривався, і вогнесуміш спрямовувалася по стволу назовні. На шляху вона проходила через заспокоювач, який гасив гвинтові вихори, що виникли в вогнесуміші.Одночасно з цим ударник під дією пружини розбивав капсуль запалювального патрона, полум’я якого прямувало козирком у бік дульного зрізу рушниці-брандспойта і підпалювало струмінь вогнесуміші при вильоті з наконечника. Ранцевий вогнемет споряджали в’язкою вогнесумішчю, дальність вогнеметання якої сягала 40 м (при попутному вітрі — до 42 м). Вага однієї зарядки вогнесуміші – 8,5 кг. Вага спорядженого вогнемету – 23 кг.Однією зарядкою можна було вимовити 6-8 коротких або 1-2 затяжні вогневі постріли. У червні 1942 року формуються перші одинадцять окремих рота ранцевих вогнеметів (ОРРО). За штатом на їхньому озброєнні перебувало по 120 вогнеметів. Першу бойову перевірку частини, озброєні РОКСами, одержали під час Сталінградської битви.У наступальних операціях 1944 року військам Червоної Армії доводилося проривати як оборону противника позиційного типу, а й укріплені райони, де частини, озброєні ранцевими вогнеметами, могли успішно діяти. Тому поряд із існуванням окремих рот ранцевих вогнеметів у травні 1944 року створюються та включаються до складу штурмових інженерно-саперних бригад окремі батальйони ранцевих вогнеметів (ОБРО).Батальйон за штатом мав 240 вогнеметів РОКС-3 (дві роти по 120 вогнеметів у кожній). Ранцеві вогнемети успішно застосовувалися для поразки живої сили противника, що у траншеях, ходах сполучення та інших оборонних спорудах. Використовувалися вогнемети для відображення контратак танків і піхоти. З великою ефективністю РОКС діяли при знищенні гарнізонів противника в довгострокових спорудах при прориві укріплених районів.Зазвичай рота ранцевих вогнеметів надавалась стрілецькому полку чи діяла у складі штурмового інженерно-саперного батальйону. Командир полку (командир штурмового інженерно-саперного батальйону), у свою чергу, перепідпорядковував вогнеметні взводи по відділеннях та групах у 3–5 осіб у складі стрілецьких взводів та у штурмових групах.
