З розвитком збройових та загальних технологій наприкінці XIX століття у стрілецькій зброї намітився новий, якісний стрибок у розвитку довгоствольної індивідуальної зброї – поява бездимних порохів забезпечувала перехід до зменшених калібрів, а у поєднанні з розвитком технологій – ще й створення прийнятних систем із магазинним харчуванням на заміну однозарядним системам.У Російській Імперії відповідні дослідження було розпочато ще в 1883 році, для чого було створено спеціальну комісію при Головному Артилерійському Управлінні Генерального Штабу. Внаслідок тривалих випробувань до 1890 року у фінал вийшли дві системи магазинних гвинтівок – вітчизняна, розробки капітана С. І. Мосіна, та бельгійська, розробки Леона Нагана.
За результатами випробувань у 1891 році на озброєння була прийнята гвинтівка, що являла собою більш менш базову конструкцію Мосіна з деякими (не надто значними, але тим щонайменше наявними) запозиченнями з системи Нагана. Зокрема, за деякими даними, у Нагана були запозичені конструкція подавця магазину та пластинчастої обойми. Гвинтівка була використана під позначенням «3-лінійна гвинтівка зразка 1891 року».3 лінії у старовинній російській системі мір дорівнюють 0,3 дюйма, або 7,62 мм. Разом з гвинтівкою був прийнятий і новий трилінійний (7,62 мм) патрон, нині відомий як 7,62 х54 мм R. Патрон був розроблений російським конструктором Велтищевим на основі французького патрона 8х56 мм R від гвинтівки Лебеля і мав гільзу пляшкової форми з виступаючою країною, заряд бездимного пороху та тупокінцеву оболонкову кулю.Конструкція гільзи з закраїною, що вже тоді почала старіти, була прийнята з міркувань низького рівня розвитку збройової промисловості Росії – виготовлення патронників під таку гільзу, та й самих гільз, може вироблятися за менш суворими допусками, ніж потрібні при використанні гільз без закраїни. Це рішення, мало на той момент під собою певну економічну та військову базу – створення та використання патрона без закраїни, на кшталт німецького патрона зр.1888 року, обійшлося б дорожче і вимагало б більше часу.
Однак, через різні історичні обставини, подальшої зміни конструкції патрона на більш прогресивну (що відбулася в інших розвинених країнах найпізніше до кінця 1920-х років) так і не відбулося, і аж до сьогодні вітчизняні конструктори змушені ламати голову при створенні автоматичних систем під безнадійно застарілий патрон.
;
;
