У 1909 р. фірма «Гочкис» представила ринку ручні кулемети масою 7 і 10 кг, виконані з урахуванням її ж станкового кулемета. Одразу ж Збройовий відділ Арткому ГАУ вирішив випробувати в Росії «важкий зразок» із радіатором на швидкозмінному стволі. Хоча випробування на Ружовому полігоні припинилися у зв’язку з поломкою ствольної коробки, збройовий відділ, «зважаючи на…поширення в іноземних арміях поряд з кулеметом також і рушниць-кулеметів» (США, Японія) вирішив продовжити випробування, було видано замовлення на 3 кулемети. У 1912 р. фірма представила «зразок для повітряного флоту» з пістолетною рукояткою замість прикладу, спеціальним прицілом та вертлюжною установкою. 23 липня 1914 р. безпосередньо вислала 4 комплекти кулеметів до Офіцерської стрілецької школи.
Про кулемет згадали з початком війни. У Франції його використали під позначенням Мlе 1909, у Великобританії – Мк I «Гочкис» .303, у США – «Бене-Мерсьє» .30 М1909 (на 1916 р. в Армії США було всього 670 таких кулеметів). Англійці в 1915 р. поставили виробництво кулемета в Енфілді та в Ковентрі (за французькими замовленнями випускалося до 700 штук на місяць). Ці кулемети постачалися складними сошками або кільцем на стволі з цапфами під легку триногу, могла ставитися задня опора.Ручні «Гочкіси» постачалися також до Греції, Іспанії, Норвегії, Бразилії.
Кулемет зберіг газовідвідний двигун автоматики з відведенням порохових газів через поперечний отвір знизу ствола та довгим ходом газового поршня з патрубком. Регулятор газової камери працював за принципом зміни обсягу і являв собою поршень, що вигвинчується, попереду камери. Відпрацьовані гази скидалися через отвори у газовому циліндрі. Поворотна пружина була розташована в каналі штока поршня.Вузол замикання змінили – на казенній частині ствола і на бойовій личинці затвора виконувалася переривчаста нарізка, а їх зчеплення виробляла поворотна муфта з внутрішніми секторами, віссю обертання якої служив ствол, а поворот робив шток поршня. Така дещо громіздка система забезпечувала міцне замикання та захищала стрілка у разі прориву порохових газів через патронник. На дульну частину стовбура кріпилася муфта з мушкою та припливом для сошок.
Рукоятка перезаряджання служила також перекладачем-запобіжником. Її поворот у поперечній площині визначав режим – безперервний вогонь (ризик «А» на задній стінці ствольної коробки), одиночний вогонь («R»), запобіжник («S»). Довжина ходу рухомої системи автоматики – 106 мм. Харчування – від жорсткої стрічки («смуги») на 24 французьких чи 30 англійських патронів. Просував стрічку палець важеля, пов’язаного з рухомою системою.Мертва маса стрічки була меншою, ніж у магазинів, але працювала вона менш надійно, заряджання кулемета було особливо важко вночі. Дерев’яний приклад мав пістолетний виступ і вузьку шию для охоплення лівою рукою, відкидний плечовий упор, у прикладі розміщалася маслянка.
Росія закупила рушницю-кулемет «Гочкис» 1909 р. у кількості всього 540 штук, постачання в цілому було закінчено в січні 1917 р. У Росію до нього надсилалися матер’яні стрічки, але робота кулеметів з ними була настільки ненадійна, що їх переробили під жест . Зброя не показала особливих переваг за винятком порівняльної простоти пристрою. Використовувалося переважно в авіації. У Великій Британії у червні 1917 р.прийняли модифікацію Мк1 * з жорсткою або напівжорсткою стрічкою – ця найвдаліша модифікація ручного «Гочкіса» використовувалася в основному як танковий кулемет і в цій якості пізніше потрапила в Росію з англійськими танками.
Як ручний кулемет «Гочкис» не сподобався жодної армії. Служба його була більш-менш тривалою лише у колоніях – індійська армія використовувала його на початок 1930-х гг. В Англії в роки Другої світової війни довелося озброювати старими «Гочкисами» війська місцевої оборони (на той час вони відповідно до нової номенклатури позначалися №2 Мk1 і Мk1).
