У 1923 р. Артилерійський комітет дав завдання Збройовому полігону школи “Постріл” переробити станковий кулемет Максима в ручний. Виконання цього завдання було доручено конструктору І. М. Колесникову, який і виготовив перший зразок такого кулемета, який отримав назву «Максим-Колесніков». Дещо пізніше, у листопаді 1924 р., аналогічну переробку здійснив конструктор Ф. В. Токарєв. Виготовлення обох систем велося на Тульському заводі зброї під наглядом самих винахідників.З цього часу на Тульському збройовому заводі почало практично діяти конструкторське бюро, яке організаційно остаточно оформилося в 1925–1926 рр. . Фактично його очолив П. П. Третьяков, котрий обіймав тоді посаду помічника начальника інструментальної майстерні.
8 вересня 1924 р. постановою Реввійськради СРСР для вибору найкращого зразка ручного кулемета було створено комісію під головуванням С. М. Будьонного. Комісією було вироблено спільні вимоги, яким мали задовольняти перероблені кулемети. В основному вони зводилися до необхідності максимального полегшення системи за збереження без змін всіх основних частин кулемета Максима.При цьому конструкторам пропонувалося вкоротити ствол кулемета і забезпечити швидку зміну його, не пов’язану зі зняттям кожуха, який також передбачався відокремленим, розробити складні сошки, що допускають стрілянину з розсіюванням в горизонтальній площині, зробити роз’ємний приймач і спрощений приціл, ввести приклад рушничного типу з відкидним потиличником, здійснити відведення гільз без вивідної трубки.
10 квітня 1925 р. проводилося випробування кулеметів Максима-Колесникова та Максима-Токарєва. Поряд із комісією Будьонного в ньому брали участь представники командування та Штабу РСЧА, Сухопутних військ, Військово-повітряних сил та Морського Флоту, Головного управління військової промисловості, школи «Постріл» та Тульського збройового заводу. Комісія одноголосно висловилася за використання нового зразка, віддавши перевагу проекту Токарєва.
Найбільш важливими конструктивними змінами в ручному кулеметі системи Максима-Токарєва порівняно зі станковим кулеметом стала заміна водяного охолодження повітряним з установкою кожуха повітряного охолодження та важкого колісного верстата легкими трубчастими сошками. Для зручності користування кулеметом було введено дерев’яний приклад, до основи якого прикріплена спускова скоба зі спусковим механізмом та запобіжником.Ці зміни значно зменшили масу кулемета та підвищили його маневреність. Подальші випробування кулеметів проводились у Московському, Західному та Українському військових округах. Але ще до отримання повідомлення про результати військових випробувань Реввійськрада СРСР у зв’язку з хорошими результатами проведених випробувань, а також прагнучи форсувати переозброєння військ, 26 травня 1925 р. прийняла постанову про прийняття ручного кулемета система Максима-Токарьова (МТ) на озброєння Червоної Армії.
Визначаючи значення нового ручного кулемета у системі озброєння Червоної Армії, постійна комісія з озброєння РККА при РВС СРСР під головуванням заступника начальника штабу РККА З. А. Пугачова у своїй протоколі, затвердженому заступником голови РВС СРСР І. З. Уншлихтом, вказувала: «Приймаючи у увагу виробничі можливості на найближчі роки та стандарт зі станкових кулеметів Максима, вважати ручний кулемет Максима – Токарєва одним із основних зразків зброї піхоти».
Військові випробування підтвердили перевагу кулеметів системи Максима – Токарєва, простоту системи та зручність поводження з нею. Разом з тим були виявлені недоліки кулемета цієї системи, головними з яких були значна маса, незручність у перенесенні, велика кількість затримок, погана подача стрічки в барабані, спосіб заміни стовбура. Артилерійський комітет запропонував Токарєву внести зміни до кулемету з урахуванням побажань військ, усунувши помічені при випробуванні недоліки. 1 липня 1925 р.Тульський збройовий завод розпочав встановлення виробництва ручних кулеметів МТ, але до 1 липня 1926 р. було виготовлено лише 50 кулеметів. Масовий випуск кулеметів розпочався листопаді 1926 р. У 1926–1927 гг. завод випустив 2450 шт.