Проект 661 «Анчар» Водотоннажність: надводне 5200 т; підводне 7000 т. Розміри: довжина 106,9 м (350 футів 9 дюймів); ширина 11,5 м (37 футів 9 дюймів); осаду 8 м (26 футів 3 дюйми). Силова установка: ядерний реактор з водяним охолодженням під тиском, що живить дві парові турбіни, що передають обертальний момент потужністю 59 650 кВт (80 005 к.с. ) на два вали. Швидкість надводного: ходу 20 уз. і підводного ходу 42 уз.. Глибина занурення: робоча 400 м (1315 футів); гранична 600 м (1970 футів). Торпедні апарати: шість носових 533-мм (21-дюймових) апаратів з максимальним боєзапасом 12 торпед, стандартне завантаження – вісім протикорабельних або протичовнових торпед дві протикорабельні торпеди з ядерними боєголовками та потужністю 15 к.т.та дві протикорабельні ракети «Цакра» з ядерними боєголовками та потужністю 15 к.т. або 24 донні міни АМД-1000. Ракети: десять протикорабельних ракет П-120 «Малахіт (SS-N-9 «Сірен»), з них шість із 500 кг. (1002 фунтами) звичайного ВР та чотири з ядерними боєголовками потужністю 200 к.т. Радіоелектронне озброєння: РЛС виявлення надводних цілей «Снуп трей», носова низькочастотна ГАС «Рубін», середньочастотна ГАС управління ракетною та торпедною стрільбою, апаратура РЕР «Брік спить» та «Брік палп» пасивного та попередження, системи зв’язку НВЧ та УВЧ, радіопеленгаторна антена «Парк ламп» і підводний телефон. Екіпаж: 82 особи. br9
Проект 949А «Антей» Водотоннажність: надводне 13 900 т.; підводне 18 300 т. Розміри: довжина 154 м. (505 футів 3 дюйми); ширина 18,2 м. (59 футів 9 дюймів); осаду 9 м. (29 футів 6 дюймів). Силова установка: два ядерні реактори з водяним охолодженням під тиском, що живлять дві парові турбіни, що передають момент потужністю 73 070 кВт (98 000 л. с.) на два вали. Швидкість: надводного ходу 15 уз. і подаодного ходу 28 уз. Глибина занурення: робоча 500 м (1640 футів); гранична 830 м (2725 футів). Торпедні апарати: чотири 533-мм (21-дюймові) та два 650 мм (25,6-дюймові) апарати (всі носові) з максимальним боєзапасом 28 одиниць озброєння калібру 533 і 650-мм , включаючи протикорабельні ракети «Цакра» (SS-N-15 «Старфіш») з ядерними боєголовками потужністю 15 кт і протикорабельні ракети Водоспад/Ведер з ядерними боєголовками потужністю 200 кт або протичовнові торпеди типу 40, або 32 донні міни. Ракети: 24 П-700 «Граніт-(SS-N-19 «Шипрек») у звичайному спорядженні з 750 кг (1655 фунтів) ВР або з ядерними боєголовками потужністю 500 кт. Радіоелектронне озброєння: РЛС виявлення надводних цілей «Снуп пеа» або «Снуп халф трикоординатна РЛС вироблення даних для стрільби, встановлена на корпусі активно пасивна ГАС виявлення та управління стрільбою Шарк гіллова», пасс «Шаркрі» активна ГАС управління трельбої Маус роар», пасивна буксирувальна ГАС «Пеламіда», комплекс апаратури РЕР «Рим хет». Екіпаж: 107 осіб.<
У 1970 р. у Радянському Союзі на верфі в Сєвєродвінську було закладено єдиний човен проекту 661 «Анчар», що став відомим у колах НАТО як човен типу «Папа» (Papa). Цей човен був значно більших розмірів і мав у два рази більше пускових установок (для протикорабельних ракет П-120 «Малахіт»/SS-N-9 «Сірен»), ніж сучасні човни типу «Чарлі», і на довгі роки спантеличили західні. розвідувальні служби. Відповідь на це завдання стало зрозумілим, проте, в 1980 р.коли на тій же верфі була спущена на воду ще більших розмірів атомний ракетний підводний човен проекту 949 «Граніт», або типу «Оскар I». Човен типу «Тато» з 1958 р. замислювався і розроблявся як озброєний крилатими ракетами попередниця човнів з титановим корпусом типу «Альфа» – швидкохідних та глибоководних АПЛ.Через високий рівень шумності в підводному положенні, що стала причиною відмови від її серійного виробництва, вона стала прототипом для концептуальної розробки нових атомних ракетних човнів зі значно зміненою енергетичною установкою та переглянутим пристроєм рушія.
Ракетний комплекс встановлено для випробувань модифікації ракет П-120 з підводним стартом, призначених для озброєння атомних ракетних човнів типу «Чарлі II». У проект човнів типу «Оскар» було внесено багато удосконалень, у тому числі вони включали два ряди пускових установок по 12 одиниць для надзвукових протикорабельних ракет дальньої дії П-700 «Граніт» (SS-N-19 «Шипрек») із підводним стартом. Пускові установки розташовувалися поза міцним корпусом по обидва боки рубки.Як і інші радянські підводні човни, «Оскари» мали подвійну конструкцію корпусу, що складалася із міцного внутрішнього та призначеного для забезпечення гідродинаміки зовнішнього корпусу. Будівництво та експлуатація двох човнів типу «Оскар I» заклали основи для будівництва 11 з 12 човнів проекту 949А «Антей», що планувалися, або типу «Оскар II», з корпусом, подовженим на 10 м (32 фути 10 дюймів), і збільшеною рубкою.Чотири човни входили до складу Північного і два Тихоокеанського флотів з позначенням ПЛАРК (підводний човен атомний, ракетний, крилатий). Поки останні чотири човни типу “Оскар II” ще тільки вводилися до складу флоту, два човни типу “Оскар I” були виведені в резерв. Як і попередні типи човнів, «Оскари» призначені головним чином боротьби з ударними авіаносними сполуками ВМС США.