Мінні загороджувачі проекту 317 (тип «Альоша» за класифікацією НАТО) були побудовані в 1967-1969 роках і до їх списання наприкінці 1990-х могли служити як мінні загороджувачі, мережні загороджувачі, плавбази мінно-тральних кораблів і командно- штабних кораблів мінно-тральних сил. Чотири пари мінних рейок були прокладені від надбудови до кормової аппарелі, яка також могла служити для завантаження на борт великогабаритних вантажів.По два крани були встановлені в носовій та середній частинах корабля. На другому та третьому кораблях цього типу носові крани були замінені двома шпрингельними стійками зі стрілами. Кораблі носили назви «Прип’ять», «Сухона» та «Вічегда». Всі вони були побудовані на одній із судноверфей на Чорному морі. Кількість мін боєзапасу сягала 300 одиниць і варіювалася залежно від їх типів.Наприклад, відомо, що поряд із звичайними якорними плавучими мінами таких типів як контактна М8 і неконтактна КРАБ, ЗМ типу «Альоша» могли також виставляти якорні контактні протитральні міни М326 і неконтактні донні АМД-500 і АМД-1000.
У ВМФ СРСР головна роль у постановці мінних загороджень з середини 1980-х років почала переходити від надводних кораблів до підводних човнів (як атомних, так і дизель-електричних), а також розвідувально-патрульних літаків та бомбардувальників морської авіації.Тому великі спеціалізовані мінні кораблі, такі як типу «Альоша», з їх обмеженими оборонними можливостями були виведені з бойового складу в ті роки, коли брак бюджетних коштів і людських ресурсів позначалася на бойовій могутності всього флоту, який на той час став російським.