У грудні 1981 р. уряд Індії досяг угоди з німецькою компанією «Ховальдсверке дойче верт», що базується в Кілі, про укладення контракту за чотирма основними напрямками співробітництва, що включав закупівлю чотирьох дизельних підводних човнів типу 1500 – модифікації човнів дуже вдалої конструкції .Чотири напрямки контракту охоплювали будівництво в Німеччині перших двох човнів типу «Шишумар» (Shishumar), постачання обладнання та комплектуючих деталей для будівництва ще двох човнів компанією «Мазагон Док Лтд.» у Мум-бая (Бомбей), навчання місцевих інженерних кадрів та робітників, забезпечення поставок та консультацій фахівців у ході будівництва човнів та в перший період їх експлуатації у складі флоту.
У 1984 р. було оголошено, що в Мазагоні буде побудовано ще два човни і загальна кількість човнів типу «Шишумар» ВМС Індії становитиме шість одиниць, проте здійснення цієї програми збіглося за часом зі змінами в відходах до будівництва індійських ВМС, і в 1988 р. було заявлено, що співпраця з компанією «Ховальдсверке» завершиться з будівництвом четвертого човна. У 1999 р. по переглядалися в 1992 і 1997 рр.планам, керівництво ВМС Індії прийняло рішення розвивати проект 75 власного будівництва трьох підводних човнів, конструкція яких ґрунтувалася на проекті французьких човнів типу «Скорпен».
Назви підводних човнів типу “Шишумар” – “Шишумар”, “Шанкуш” (Shankush), “Шалки” (Shalki) та “Шанкул” (Shankul). Будувані в Німеччині перші два човни були закладені в травні і вересні 1982 р., спущені на воду в грудні і травні 1984 і здані у вересні і листопаді 1986 р., тоді як два човни, що будувалися в Індії, були закладені в червні 1984 р. вересні 1989 р., спущені на воду у вересні 1989 та березні 1992 р. та здані флоту у лютому 1992 та травні 1994 р.Підводні човни, по суті, звичайні, з єдиною центральною перебіркою, найбільш помітною їхньою відмінністю є наявність рятувальної системи. Вона являє собою вбудовану сферу, здатну вмістити весь екіпаж чисельністю 40 осіб. Сфера витримує той же тиск, що і корпус човна, має власний запас повітря на вісім годин, зв’язок і оснащена всім необхідним для короткочасної рятувальної операції.
Носові торпедні апарати Усі вісім торпедних апаратів знаходяться в носовій частині човна, додатково передбачено навантаження шести торпед для перезаряджання апаратів. Стандартним засобом ураження, що застосовується в цих торпедних апаратах, є німецька торпеда SUT виробництва «AEG Телефункен», яка керується проводами та оснащена бортовою системою активно-пасивного наведення.Торпеда несе 250-кілограмову (551-фунтову) боєголовку, споряджену бризантним ВР, і має дві основні установки дальності та швидкості ходу – 28 км (17,4 милі) при 23 уз і 12 км (7,5 милі) при 35 уз. На четвертому та п’ятому човнах передбачалося встановлення обладнання для завантаження та застосування протикорабельних ракет, але на існуючих човнах воно відсутнє. Ці човни, однак, можна переобладнати на носії зброї на зовнішніх «кріпленнях». «Шишумар» була поставлена на середньостроковий ремонт у 1999 р., слідом за нею було розпочато ремонт інших човнів цього типу для їх остаточної добудови та вдосконалення, яке може включати перевстановлення французької ГАС «Еледон» та індійської цифрової системи управління.