На самому початку Першої світової війни угорським священиком, пастором Вегером був розроблений міномет, який заповнив прогалину між гвинтівковими гранатами і важкими траншейними мінометами, що при цьому відрізнявся простотою конструкції. Вегер назвав своє дітище “Priesterwerfer” (Метаючий Пастор).Міномет «Priesterwerfer» виявився дуже зручною та універсальною зброєю, в даний період часу не мав аналогів, він міг використовуватися в таких місцях, де застосування важких мінометів, що були на озброєнні, було неможливим.
Міномет «Priesterwerfer» складався із ствола з рукояткою для перенесення, опорної плити з кутоміром, відгадуйованих секторів, по яких переміщався ствол, затискання ствола та стріляючого механізму.
Стовбур мав пляшкоподібну форму, причому на вузьку частину стовбура при зарядженні насувалася трубка-стабілізатор міни. У широкій частині ствола містився ударний механізм ударникового типу. Для надання стволу необхідного кута піднесення призначався сектор, на якому була шкала від 45 до 85 градусів. При наведенні використовувалася рукоятка на стволі, а після надання необхідного кута ствол фіксувався спеціальним затискачем.Найбільша дальність польоту міни досягалася при куті 45 градусів і становила (залежно від конструкції міни) від 255 метрів до 300 метрів. Кут 85 градусів застосовувався для стрільби на мінімальну дистанцію – 50 метрів, і вимагав від розрахунку обліку метеопоправок, оскільки помилка у визначенні напряму вітру могла призвести до поразки розрахунку своєю ж міною.
У 1916 доопрацьована модель міномета «Priesterwerfer» виготовлена за ліцензією Stock Co. в Берлін-Маріенфельд надійшла на озброєння Німецької армії під позначенням Granatenwerfer M1916. У німецькій мові слово Granatenwerfer означає гранатомет, а не міномет, ймовірно, таку назву зброя отримала через свій боєприпас, близький за масою та дією до ручної або гвинтівкової гранати. Кожна піхотна рота оснащувалась двома мінометами Granatenwerfer M1916.Однією з переваг міномета Granatenwerfer M1916 перед важкими мінометами було те, що більш легкі міни, що застосовуються для стрільби, маючи низьку кінцеву швидкість і більш чутливий підривник, детонували, ледь доторкнувшись до землі, збільшуючи при цьому радіус поразки, тоді як важкі міни йшли глибоко у землю.
Вогонь вівся з платформи, в яку вкручувався спеціальний гвинт на плиті міномета. Міномет з плитою обертався на платформі для надання йому потрібного напрямку при наведенні, причому відлік градусів здійснювався за кутоміром. Для заряджання необхідно було надіти міну на стовбур, просунувши її до упору, навести міномет в ціль, видалити з підривника міни запобіжну чеку, після чого зробити постріл потягнувши і відпустивши шнур спускового механізму.Мала маса, прийнятна точність і дальність, простота міномета здобули йому повагу до німецьких солдатів. Міномет випускався у великих кількостях, а міни його знаходили застосування і в авіації – як легкі бомби. У солдатів міномет отримав прізвиська «священик» та «пробка», останнє, мабуть, через специфічний прийом заряджання.
Тактико-технічні характеристики
Granatwerfer Modell F 1916
