Самозарядна гвинтівка Токарєва спочатку була використана РСЧА в 1938 році під позначенням СВТ-38, у зв’язку з тим, що раніше використана автоматична гвинтівка Симонова АВС-36 мала ряд серйозних недоліків.
За досвідом експлуатації у 1940 році було прийнято дещо полегшений варіант гвинтівки під позначенням СВТ-40. Випуск гвинтівки СВТ-40 продовжувався до 1945 року, у першій половині війни – наростаючими темпами, потім – у менших і менших кількостях. Загальна кількість вироблених СВТ-40 склала близько півтора мільйона штук, включаючи близько 50 000 штук у варіанті снайперської гвинтівки.СВТ-40 використовувалася в ході Радянсько-фінської війни 1940 року і в ході Великої Вітчизняної війни, при цьому в ряді підрозділів вона була основною індивідуальною зброєю піхоти, але здебільшого видавалась лише частини солдатів. Загальна думка про цю гвинтівку досить суперечлива. З одного боку, в Червоній Армії вона місцями заслужила славу не надто надійної зброї, чутливої до забруднення та морозів.З іншого боку, у багатьох солдатів ця гвинтівка користувалася заслуженою популярністю за істотно більшу, ніж у гвинтівки Мосіна, вогневу міць. Крім того, і фіни, і німці дуже цінували трофейні СВТ, німці навіть прийняли цю гвинтівку як зброю обмеженого стандарту і видавали захоплені у вигляді трофеїв СВТ своїм військам. Американці також досить високо відгукувалися про СВТ-40.Пояснюється це насамперед двома факторами – низькою загальною підготовкою основної маси солдатів піхоти у Червоній армії та низьким рівнем обслуговування зброї у суворих умовах фронту (включаючи неякісні та/або невідповідні мастильні матеріали). До речі, подібні проблеми двадцятьма роками пізніше переслідували і молоду американську гвинтівку М16 у В’єтнамі, що не завадило їй згодом стати одним із найкращих зразків у своєму класі у світі.Багато підрозділів та окремі солдати Червоної армії, які мали достатню підготовку, зокрема – морська піхота, дуже успішно використовували СВТ аж до кінця війни. Снайперський варіант СВТ-40 поступався за купчастістю та ефективною дальністю стрільби снайперській гвинтівці Мосіна зр. 1891/30 років, а тому до середини війни був замінений у виробництві застарілою і менш скорострільною, але точнішою Мосінкою.
Після закінчення війни більшість СВТ було знято з озброєння та передано на зберігання, а частиною – продано на внутрішньому ринку населенню як мисливську зброю. В цілому, СВТ-40 за своїми бойовими якостями була на рівні свого часу, не поступаючись американській гвинтівці М1 Гаранд, а в чомусь навіть перевершуючи її (зручність заряджання та ємність магазину, наприклад), і явно перевершувала ранні німецькі самозарядні гвинтівки G-41. (M) та G-41(W).Основні проблеми гвинтівки крилися, як зазначено вище, у тому, як її використали.
Гвинтівка СВТ, як випливає з її повної назви, є самозарядною (напівавтоматичною) зброєю з магазинним живленням та газовим двигуном автоматики. Існував також варіант гвинтівки АВТ-40, який мав можливість ведення та вогню чергами, проте через недостатню міцність ствольної коробки та ствола він випускався дуже обмеженою серією. Автоматика СВТ побудована на основі газового двигуна з коротким (36 мм) робочим ходом поршня.Газова камора розташована у спеціальній деталі – надульнику, що поєднує в собі, крім газової камори, ще й дульне гальмо, основа мушки та кріплення для багнета. У газовій камері виконаний п’ятипозиційний газовий регулятор. Поршень розташований над стволом і у своїй задній частині має зворотну пружину, що упирається в передню частину ствольної коробки.При пострілі, газовий поршень коротким і сильним поштовхом повідомляє затворній рамі необхідний імпульс, після чого рама затвора з затвором рухаються по інерції. Поворотна пружина затворної групи розташована в ствольній коробці, позаду затворної рами. Замикання ствола здійснюється перекосом задньої частини затвора вниз, за спеціальний упор у дні ствольної коробки. Ударно-спусковий механізм курковий, запобіжник розташований за спусковим гачком і при включенні замикає його.У варіанті АВТ-40 запобіжник має додаткове положення і виконує роль перекладача режимів вогню. Живлення гвинтівки – з відокремлених коробчастих магазинів на 10 патронів. Спорядження магазинів можливе як при відокремленні їх від гвинтівки, так і в примкнутому вигляді за допомогою штатних обойм від гвинтівки Мосіна на 5 набоїв. Для цього у кришці ствольної коробки виконані напрямні для обойм.У пристрій затворної групи введено зупинку затвора (затримка затвора), що забезпечує фіксацію затвора в задньому (відкритому) положенні після витрати всіх патронів в магазині.
Ложа у СВТ-38 складена з двох деталей – задньої з прикладом та цівки, а також окремої верхньої ствольної накладки з невеликим металевим кожухом за газовою каморою. У СВТ-40 ложа також дерев’яна, але цільна та менша за довжину. У передній частині ложа має металевий кожух, що закриває стовбур і газовий поршень за газовою камерою. У СВТ-38 шомпол розташовувався в пазу з правого боку ложі, у СВТ-40 – в цівці під стволом.Прицільні пристрої у СВТ-38 і СВТ-40 однакові, і включають мушку з круглим намушником, встановлену в надульнику, і відкритий регульований по дальності цілик, закріплений в задній частині стовбура. На снайперських варіантах СВТ-40 ставився спеціальний кронштейн, що знімається, для оптичного прицілу «ПУ». Кронштейн мав у своїй основі отвір, що дозволяло використовувати штатний відкритий приціл гвинтівки при встановленій оптиці.Кронштейн розташовувався так, щоб встановлений приціл не заважав спорядженню гвинтівки з обойм. Гвинтівки комплектувалися знімними штик-ножами схожої конструкції, але у СВТ-40 багнет мав меншу довжину клинка. У похідному положенні багнет переносився в піхвах на поясі, а до гвинтівки примикався лише за потреби.
Гвинтівка СВТ-40
;
Гвинтівка СВТ-38
Гвинтівка СВТ-40 у розібраному вигляді