У середині 1950-х років Західна Німеччина отримала дозвіл розпочати будівництво власних збройних сил, які їй було заборонено мати після поразки у Другій світовій війні. Цей процес відбувався під заступництвом Західноєвропейського союзу (ЗЕС), а пізніше НАТО. Підготовка особового складу для ВМС розпочалася 1956 року, а 1958 року Західна Німеччина отримала перші великі бойові кораблі – шість американських есмінців часів Другої світової війни типу «Флетчер».Вони були передані в оренду на п’ять років у рамках американської програми допомоги із взаємної оборони (MDAP – Mutual Defense Assistance Program). Перед передачею вони пройшли модернізацію та адаптацію до вимог німецької морської практики. У ВМС ФРН вони прослужили до 1968-1982 років.
Наступний тип есмінців, який мав надійти до західнонімецького флоту, був розроблений і побудований у ФРН з використанням озброєння та радіоелектронних систем ряду європейських країн. Есмінці типу «Гамбург» (відомі також як проект 101) були замовлені у серпні 1957 року. Спочатку планувалося збудувати 12 кораблів. Їх водотоннажність, згідно з накладеними на західнонімецький флот обмеженнями, не мала перевищувати 2500 т.І хоча ЗЕС підняв рамку обмеження до 6000 т, керівництво ВМС ФРН прийняло рішення побудувати лише чотири есмінці водотоннажністю 3350 т.
Кораблі будувалися в Гамбурзі компанією «Штулкен», були закладені у 1959-1961 роках, спущені на воду у 1960-1963-х та введені до бойового складу у 1964-1968-х. Вони отримали назви «Гамбург», «Шлезвіг-Гольштейн», «Байєрн» та «Гессен». Концептуально вони нагадували есмінці кінця Другої світової війни і були оснащені ЕУ німецького виробництва, що включала чотири парові котли (запас мазуту 600 т), чотири паротурбіни і два турбозубчасті агрегати.Спочатку основним озброєнням цих кораблів були чотири одногарматні 100-мм АУ (довжина ствола 55 калібрів), розташовані попарно одна позаду і вище за іншу в носі і кормі. У 1974-1977 роках усі кораблі пройшли модернізацію, в ході якої котли були переведені на більш легкий вид палива, видалено ґратчасту щоглу, а замість однієї з АУ встановлено дві спарені ПУ ПКР ММ.38 «Екзосет». Надалі в конструкцію кораблів було внесено низку інших змін, у тому числі встановлено закритий ходовий місток, змінено форми надбудови та димових труб, п’ять 533-мм ТА (три носові та два кормові) для важких протичовнових торпед замінено двома спареними 324- мм ТА для легких протичовнових торпед, а чотири спарені 40-мм ЗАУ – більш сучасними. Крім того, постійно вдосконалювалося радіоелектронне обладнання.