Створена компанією «Вестинхаус» важка торпеда Mk 37 Mod Про була прийнята на озброєння в 1956 р. як протичовновий засіб ураження з акустичним самонаведенням, носіями якого були підводні та надводні кораблі. Торпеда Mk 37 калібру 19 дюймів (483 мм), оснащена розпірками на корпусі, могла застосовуватись із стандартного 533-мм торпедного апарату.
З накопиченням досвіду використання багато торпед Mod 0 були піддані ремонту та вдосконаленню з метою довести їх до стандартів модифікації Mk 37 Mod 3.Однак, незважаючи на те, що вони могли застосовуватися для вирішення завдань ПЛО, ці торпеди, що самонаводяться, здатні опускатися на глибину 300 м (985 футів), не могли виявляти об’єкти на великих дистанціях і в ході руху до розрахункового місця могли не захопити мету, що здійснила маневр ухилення і що вийшла межі 640 м (2100 футів) – радіуса дії головки самонаведення.Тому Mk 37 була оснащена системою наведення по дротах і одержала позначення торпеда Mk 37 Mod 1, яка в 1962 р була прийнята на озброєння підводних човнів ВМС США. За нею пішла вдосконалена торпеда Mk 37 Mod 2. Стандартна протичовнова торпеда Mk 37, що застосовувалася підводними човнами, протягом 20 років перебувала на озброєнні американських ВМС, останнім носієм цього засобу поразки був дизель-електричний підводний човен «Дартер» ВМ.«Дартер» була озброєна цими торпедами до її списання у грудні 1989 р.Частина застарілих торпед Mk 37 були використані як базові елементи встановлюваних підводними човнами самонавідних морських мін Mk 67, частина зазнала значного вдосконалення перед продажем в інші країни. У 1970-х гг. результатом подібної модифікації стала двох цільова торпеда NT37C з новою тепловою енергосиловою установкою (за основу взято енергосилову установку торпеди Mk 46).Торпеди NT37C поставлялися до Канади та Ізраїлю. У 1979 році компанія «Хонейвелл» придбала у компанії «Нортроп» права на NT37C і на замовлення ряду ВМС країн НАТО розробила новий стандарт NT37E, що дозволив запустити у виробництво дві модифікації NT37E Mod 2 та NT37E Mod 3 базової моделі торпеди Mk 37.>
Загалом у нових модифікаціях торпед вдалося досягти відповідно 40-, 150-, 80- та 100-відсоткового збільшення швидкості та дальності ходу, живучості та дальності виявлення мети головкою самонаведення у порівнянні з базовими моделями торпед Mk 37.Щонайменше 16 країн використовували різні модифікації сімейства торпед Mk 37-останніми країнами, на озброєнні ВМС яких стояли торпеди серії NT37, були Аргентина (підводні човни типу «Сальта» / 209 (Salta), в даний час озброєні німецькими торпедами), Бразилія човни типу “Хумаїта” (Hurnaita)), Перу (човни типу “Дос де Майо” (Dos de Mayo)), Іспанія (фрегати типу “Балеарес” (Baleares)), Тайвань (човни типу “Хай Лун” і “Хай Ші” », в даний час озброєні німецькими торпедами),Туреччина (човни типів «Атилай» / 209 (Atilay), «Хізір Рейс» (Hizir Reis), «Ікінджі Іненю» (Hind Inonu) та «Бурак Рейс» (Burak Reis)) та Венесуела (човни типу «Са6ало»/209 (Sabalo), зараз озброєні німецькими торпедами). Мабуть, що й інші флоти зберігають, щонайменше, частину цих застарілих торпед як надзвичайний «військовий запас».