Зенітний ракетний комплекс «Сі Дарт» (у ВМС Великобританії отримав позначення GWS Mk 30) був розроблений компанією «Бритіш аероспейс» у 1960-х роках як корабельний комплекс зональної ППО третього покоління, здатний вражати літаки та ракети як на великих, так і та надмалих (у певних умовах) висотах. Комплекс активно застосовувався під час війни Фолклендської 1982 року. Ракетами «Сі Дарт», за офіційними даними, було збито вісім цілей.Однак згідно з останніми дослідженнями це число дорівнює п’яти: вертоліт «Пума», розвідувальний літак «Лірджет-35А», легкий бомбардувальник «Канберра» В.Мк 62 та два легкі штурмовики А-4С «Скайхок». Один із штурмовиків був збитий за межами офіційно заявленої дальності перехоплення комплексу та на малій висоті. Спарена пускова установка пов’язана з двома РЛС супроводу та підсвічування цілей типу 909 на есмінцях проекту 42 (боєкомплект 20 ракет).Такі ж станції та пускові установки були встановлені на авіаносцях типу «Інвінсібл» (нині демонтовані) і вже списаному есмінці УРО «Брістоль» (боєкомплект 40 ракет), єдиному кораблі проекту 82. Крім того, ракети «Сі Дарт» можуть застосовуватись по надводним/наземним цілям на дальності понад 25-30 км.
Ці комплекси були встановлені і на аргентинських есмінцях проекту 42, що пояснює їх відносно невисоку результативність, оскільки аргентинці знали можливості цього комплексу. На початку XXI століття зенітний ракетний комплекс «Сі Дарт» на аргентинських есмінцях був у несправному стані. Самонаведення цих ракет на кінцевій ділянці – напівактивне радіолокаційне методом паралельного зближення.Вона оснащена твердопаливним прискорювачем та маршовим прямоточним повітряно-реактивним двигуном «Один» компанії «Роллс-Ройс», який включається після відсікання прискорювача. Використання в ракеті гасу як паливо дозволяє їй перебувати на кораблі тривалий період з мінімальним обслуговуванням. Її обслуговування складно не перевищує обслуговування артилерійського боєзапасу. Крім того, автоматична система заряджання дозволяє досягти високого темпу пуску ракет.
У 1981 році через скорочення оборонного бюджету було припинено роботи зі створення модернізованої ракети «Сі Дарт» Мк 2 для боротьби з радянськими крилатими ракетами. Це переважно політичне рішення залишило значний прогалину у можливостях ВМС Великобританії наприкінці 1980 – початку 1990-х. Для кораблів водотоннажністю менше 300 т.був розроблений полегшений варіант зенітно-ракетного комплексу «Сі Дарт» (Lightweight Sea Dart), що складався з контейнерних ПУ, що встановлюються на палубі, і спрощених варіантів РЛС і системи управління. КНР планувала закупити ці комплекси для модернізації своїх есмінців типу «Люйда», проте з фінансових причин угода не відбулася.