Легкий танк Гаррі Гопкінс послужив базою для створення самохідної артилерійської установки Алекто (початкова назва Гаррі Гопкінс МкI CS), розробленої на основі технічних умов, які були висунуті англійським генеральним штабом у квітні 1942 року і ясно давали зрозуміти, що військові хотіли отримати легку самохідку для підтримки піхоти, озброєну 95-мм гаубицею.Корпус Гаррі Гопкінса був повністю перероблений, і в передній частині безбаштового шасі — причому досить низько — розмістилася гаубиця.
Зверху самохідка залишилася напіввідкритою. Її висота зменшилася на 227 мм проти базовим танком, а швидкість ходу впала до 48 км/год. Щоб скоротити до мінімуму вагу машини, конструктори пішли на полегшення бронювання: товщина броньового листа не перевищувала 10 мм. Крім того, було збудовано кілька СУ «Алекто» Мк II, озброєних 57-мм гарматою. Ці самохідки мали стати основою мобільної протитанкової оборони повітрянодесантних підрозділів.Однак, якби «Алекто» пішла в бій, то у неї було б дуже мало шансів уціліти, оскільки супротивник цілеспрямовано вів боротьбу з САУ, особливо протитанковими, а 10-мм броня «Алекто» запросто прошивалась будь-яким бронебійним снарядом.
Після «Алекто» Мк II з’явилися проекти наступних модифікацій самохідних установок: «Алекто» Мк III з 87,5-мм гаубицею і «Алекто» Мк IV зі 114-мм гаубицею. Жодного прототипу цих машин так і не було збудовано. 1945 року кілька САУ «Алекто» було перероблено на бульдозери («Алекто Дозер»). Після війни робилися спроби використовувати кілька самохідок «Алекто» як розвідувальні машини, але великого успіху ці спроби не мали.
Тактико-технічні характеристики 95-мм самохідної гаубиці «Алекто»
