17-фунтував англійська протитанкова гармата могла зупинити собою німецький танк Другої світової війни, проте за всіх її переваг їй бракувало мобільності. З цієї причини з перших днів війни постало питання про необхідність розробки самохідної версії цієї потужної зброї.Внаслідок напруженої роботи конструкторів з’явився танк «Челленджер», який надійшов на озброєння у 1944 році, та самохідна установка «Евенджер», яка з’явилася надто пізно, щоб взяти участь у бойових діях. Але ще до того, як вони були готові, військове керівництво вирішило побудувати модель самохідки на базі шасі танка, що існував.
У липні 1942 року фірма «Віккерс» розпочала проектування самохідки на базі шасі піхотного танка «Валентайн», який на той час вже почав старіти. Перші прототипи були готові на початок 1943 року і на початок наступного перші «Арчери» залишили стіни заводських цехів. Вони з’явилися дуже вчасно, саме тоді, коли відчувався гострий дефіцит у протитанкових засобах, і виявили себе з кращого боку, коли потрібно було тримати німецькі «Пантери» та «Тигри» на пристойній відстані.Ці машини брали участь у боях на європейському театрі військових дій з жовтня 1944 року до капітуляції фашистської Німеччини і повністю виправдали сподівання, що на них покладалися. З 800 замовлених машин до кінця війни було виготовлено 665 самохідок. СУ “Арчер” перебувала на озброєнні королівської артилерії до початку 50-х років.
17-фунтовая гармата, що мала кут наведення по вертикалі від +15 до -730 і по горизонталі 2230 ліворуч і праворуч, встановлювалася в передній частині машини, стовбур зброї був розгорнутий назад і розташовувався над силовим відділенням самохідної установки.Така конфігурація давала дві переваги: по-перше, вдавалося уникнути конструктивних проблем, пов’язаних з нависанням стовбура гармати над передньою частиною машини, по-друге, самохідка завжди була готова до швидкої зміни позиції, якщо в цьому виникала потреба.Проте «Арчер» мав і дві серйозні недоліки: по-перше, перед стріляниною механік-водій мав покинути своє місце, оскільки при відкаті гармата зміщувалась саме туди, де він сидів; по-друге, давалося взнаки відсутність броньованого даху над рубкою, товщина стінок якої була зменшена до 20 мм.Боєкомплект самохідки обмежувався всього 39 (за іншими джерелами 52) пострілами, але — звичайна справа для англійських танків — снаряди залишали мало місця для екіпажу і ще менше для його спорядження. Взимку рубка накривалася брезентовим чохлом, але в погану погоду екіпаж «Арчера», який складався з командира, навідника, що заряджає і механіка-водія, мав усі підстави проклинати як самохідку, так і її конструкторів.
17-фунтова гармата, яка, поза всяким сумнівом, була найкращим досягненням англійців в галузі протитанкових гармат 1940—1945 років, згодом встановлювалася на деякі моделі танків «Шерман», відомих під назвою «Файефлай» але й на американські самохідки М10 англійською гарматою здобули й нову назву — «Ахіллес».
Тактико-технічні характеристики 76,2-мм протитанкової самохідної гармати «Арчер»
76,2-мм протитанкова самохідна гармата «Арчер» у розрізі
76,2-мм протитанкова самохідна гармата «Арчер»
