У 1943 році німецька армія зіткнулася з проблемою повітряної переваги союзників, що посилюється, і більш потужною вогневою підтримкою їх наземних сил. Потрібні були спеціалізовані броньовані машини ППО для захисту з’єднань Вермахту, які були основними цілями атак штурмовиків. І випущеними такими машинами були оснащені взводи ППО всіх танкових полків.
Для цієї зброї вермахт використовував шасі середнього танка PzKpfw IV, отримавши на початку 1943 самохідну установку «Флакфієрлінг 38» з чотирьох ствольною зеніткою. Її і прозвали «Mobelwagen» («Меблевим фургоном») через бортові броньові щити, що кріпляться на шарнірах, які спускали вниз після прибуття на вогневу позицію, надаючи розрахунку з семи осіб відкритий майданчик для роботи біля гармати.
Однак на фронті віддавали перевагу іншій моделі тієї ж установки, з 37-мм зеніткою, бо побоювалися, що 20-мм снаряди будуть безсилі проти броньованих штурмовиків нового покоління. Більш успішною виявилася установка “Вірбельвінд”, що з’явилася в результаті модернізації стандартного танкового шасі PzKpfw IV, проведеної компанією “Остбау”, м. Саган, з липня по листопад 1944 після подання прототипу в травні того ж року. (Усього було випущено 86 таких знарядь).Розрахунок було скорочено до п’яти осіб, оскільки зенітна установка розташовувалась усередині броньованої багатокутної вежі з 16-мм броньовою обшивкою, профіль якої згинається назовні в нижній частині корпусу, і всередину – у верхній. Сам корпус захищався бронею, товщина якої варіювалася від 10 до 80 мм; від старого корпусу танка попереду залишили 7,92 мм кулемет. У вежі «Вірбельвінда» було 16 двадцяти зарядних магазинів, а в корпусі установки – 15 ящиків зі снарядними касетами.Як і у випадку з “Флакфієрлінг 38”, були побоювання, що 20-мм снаряди виявляться малоефективними, тому було переобладнано всього 86 старих танків.
Обидві самохідні установки ґрунтувалися на чотирьох ствольній 20 мм зенітці «Флакфієрлінг 38», розробленій компанією «Маузер» для ВМС. На ній було три сидіння: одне для стрільця, керуючого стріляниною за допомогою двох ножних педалей, і два для заряджальних, які подавали в пристрій живлення зброї. Темп стрілянини “Флакфієрлінг 38” чергами був доведений до 1800, а в практичному режимі – 880 пострілів за хвилину.Установка могла розгортатися на 3600, а кут вертикального її наведення регулювався від -100 до 1000. При масі 0,119 кг, фугасний снаряд мав початкову швидкість 900 м/с; бронебійний – 830 м/с. Зброя була дієва у ближньому бою; ефективна висота ураження повітряних цілей становила 2200 м-коду.
Тактико-технічні характеристики Wirbelwind
Самохідна зенітна установка “Wirbelwind”
