Одним із найкращих зразків «безшумної» зброї періоду Другої світової вважається британський «Де Лізл Коммандо Карбін» (De Lisle Commando Carbin — згадаємо, що загони англійських «коммандос» почали формуватися вже 1940 р.). Цікаво, що розроблений цей карабін був в ініціативному порядку приватною особою. Вільям Годфрей Де Лізл до початку Другої світової працював у британському міністерстві авіації.Ще у 16 років захопившись зброєю, він разом із друзями розробив конструкцію глушника для спортивної гвинтівки під 5.6-мм патрон .22 LR кільцевого займання. З початком війни він повернувся до своєї ідеї та запропонував «безшумну» 5,6-мм зброю на основі самозарядного карабіна Браунінга.
Усвідомлюючи невисоку пробивну і забійну дію малокаліберного патрона на дальностях застосування карабіна, Де Лізл деякий час експериментував з пістолетним 9-мм патроном «парабелум», але найкращий результат вийшов з американським патроном .45 АСР (11.43×29) а його пу1. початкову швидкість 260 м/с (помітно нижче швидкості звуку) та поперечне навантаження 14.5 г/см2. Це дозволяло їй зберігати забійну силу на досить велику дальність. В результаті з’явилося 11.43-мм магазинний “Де Лізл Карбін”, який зацікавив британське УСО.
Конструкція «Де Лізл» була поєднанням прикладу, затвора і спускового механізму штатної магазинної гвинтівки «Лі Енфільд» Мк III, укороченого ствола пістолета-кулемета «Томпсон», магазину пістолета М1911 «Кольт» та оригінального глушника Де Лізла. Поворотний затвор зчіплявся із ствольною коробкою двома бойовими виступами, мав плоский насічений курок і зручну, відхилену донизу рукоятку, запобіжник монтувався на ствольній коробці. Ствол кріпився у ствольній коробці різьбленням.На передній виступ ствольної коробки також різьбленням кріпилася труба (кожух) інтегрованого глушника, поздовжня вісь якої знаходилася нижче за осі каналу ствола. «Асиметричне» положення кожуха глушника дозволило «укласти» зброю в невеликі габарити і не піднімати надмірно прицільні пристрої над прикладом.
Першу партію у 17 карабінів випустила фірма «Форд-Дагенхем». “Серійне” виробництво поставила “Стерлінг Армамент Компані”, яка виготовила 500 штук. “Стерлінг” (“Sterling”, там же в Дагенхемі) внесла в конструкцію ряд змін: замінила сталевий кожух глушника алюмінієвим для зниження ваги, виключила передню втулку кожуха, насічку прицілу виконала в ярдах – 50,100,150,150 і 150. 183 м).
Невелику кількість карабінів для «коммандос»-парашутистів забезпечили пістолетною рукояткою і складним прикладом, відповідно антабки для ременя перенесли на лівий бік зброї. Конструкція складаного прикладу була аналогічна пістолету-кулемету “Стерлінг”, який у цей період був тільки розроблений (пізніше вже сам “Стерлінг” отримав глушник за схемою “Де Лізл Коммандо”), Деталі карабінів замовлялися окремим лондонським фірмам.
;
