Незважаючи на те, що на рубежі XIX і XX століть Росія приступила до озброєння своєї армії кулеметами системи Максима, закупленими в Англії, їх бракувало. Потреба в автоматичній зброї зростала стрімко, а придбання її за кордоном було складним і дорогим, тому в лютому 1902 року Головне артилерійське управління (ДАУ) приймає рішення про організацію випуску кулеметів на Тульському збройовому заводі.
ДАУ уклало угоду з представником «Віккерс, сини та Максим лімітед» на таких умовах: фірма передає Росії право на виробництво кулеметів, за що їй платять по 80 (в інших джерелах вказується менша сума – 50) фунтів стерлінгів (756 рублів золотом) за кожну одиницю протягом 10 років, після чого «максими» можуть виготовлятися у будь-якій кількості без жодної винагороди.Виготовлення кулеметів доручалося Імператорському Тульському збройовому заводу (ІТОЗ), як самому оснащеному і найбільш кваліфіковані кадри інженерів і робітників. Розрахунки фахівців ІТОЗа показали, що кожен «максим» обійдеться російській скарбниці з урахуванням виплат британцям у 2113 рублів – на тисячу рублів менше, ніж доводилося витрачати на покупку кулемета за кордоном. Перший дослідний зразок Максима Тульського був виготовлений 5 грудня 1904 року.У його випробуваннях брав участь сам полковник Павло Третьяков, а вже у травні 1905-го ІТОЗ видав перший серійний кулемет (він тепер зберігається у Музеї зброї у Тулі). Він отримав назву «кулемет зразка 1905 року». При цьому туляки багато в чому випередили англійців, добившись повної взаємозамінності всіх рухомих частин замку.
Кулемет Максима діяв за рахунок віддачі. Після пострілу порохові гази відкидали ствол, тим самим включаючи механізм перезаряджання – він витягав з патронної стрічки патрон, відправляв його в казенник, одночасно зводив затвор. Після пострілу операція повторювалася, і так – до 250–300 разів на хвилину. Стовбур, природно, перегрівався, і його охолоджувала вода, залита в металевий кожух, що оточував його.
Першого року виробництва завод випустив 17 Максимов. Вони надходили до армії у двох варіантах: на двоколісному лафеті артилерійського типу з великим прямокутним щитом і на тринозі в’ючного типу. Маса кулемета в останньому випадку становила 28,25 кг, а при його встановленні на колісний лафет – 244 кг. Звичайно, така велика вага ускладнювала використання «Максимів» у бою. Тому вони незабаром були суттєво модернізовані.
Кулемет Максим зразка 1905 року на тринозі в’ючного типу
