Десантно-вертольові кораблі-доки (LPD) типу «Сан-Джорджо» несуть на борту три вертольоти SH-3D «Сі Кінг» або ЕН-101 «Мерлін», або п’ять вертольотів АВ 212, мають польотну палубу авіаносного типу та приміщення для розміщення одного піхотного батальйону. ДВКД «Сан-Джорджо» (L 9892) та «Сан-Марко» – (L 9893), на відміну від «Сан-Джусто» (L 9894), обладнані носовими апарелями для випуску десантовисадкових засобів. Всі три кораблі можуть транспортувати два ДКА типу LCM у кормовій доковій камері.
ДВКД «Сан-Джорджо» і «Сан-Марко» були закладені у 1985 і 1986 роках відповідно, а «Сан-Джусто», який має дещо більші розміри, – лише 1991-го. Перші два кораблі були спущені на воду 1987-го і передані флоту у 1987 та 1988 роках. ДВКД «Сан-Джусто» спустили на воду 1993 року (з деяким запізненням через промислову кризу) і передали флоту 1994-го.Він майже на 300 т важчий за своїх побратимів, оскільки має довшу острівну надбудову та збільшену площу внутрішніх приміщень. Будівництво «Сан-Марко» фінансувалося міністерством цивільної оборони Італії, тому він, входячи до бойового складу ВМС Італії, спеціально обладнаний для участі в операціях з ліквідації наслідків стихійних лих.
З 1999 року спочатку встановлені на кораблях 20-мм гармати було замінено 25-мм АУ «Бреда/Ерлікон». Крім того, на ДВКД «Сан-Джорджо» було демонтовано 76 мм АУ, а розміщення ДКА типу LVCP було перенесено зі шлюпбалок на спонсон лівого борту. На цьому кораблі також подовжена польотна палуба з метою забезпечення одночасних польотів двох вертольотів ЄН-101 та двох АВ 212 та демонтовано носову аппарель. Таку саму модифікацію планувалося провести і на ДВКД «Сан-Марко».На польотній палубі тепер обладнано чотири посадкові майданчики, а 30-тонний підйомник і два 40-тонні пересувні крани використовуються для транспортування 64,6-тонних ДКА типу LCM. Типова десантовмісність становить 400 осіб особового складу, 30-36 БТР чи 30 середніх танків. Можуть також транспортуватися загалом п’ять ДКА типу LVCP (два на шлюпбалках та три на спонсоні лівого борту).