На початку 1970-х років командування ВМС Японії вирішило підвищити можливості ППО ескортних сил флоту. З цією метою починаючи з 1973 року з проміжком три роки було закладено три есмінці типу «Татикадзе» із ЗУР середньої дальності. У 1976, 1979 і 1982 роках до бойового складу флоту увійшли есмінці «Татикадзе» DDG 168), «Асакадзе» (DDG 169) та «Савакадзе» (DDG 170) відповідно.
На кожному кораблі встановлена одна ПУ з однією направляючою для ЗУР «Стандарт» SM-1MR, які здатні вражати повітряні цілі на дальності до 50 км та висотах від 40 до 18 000 м. Універсальна АУ, крім ураження надводних цілей , також може застосовуватися з метою ППО. У 1980-х роках було збільшено протикорабельні можливості цих есмінців за рахунок ПКР «Гарпун», які запускалися з ПУ Мк 13. У той же час на всіх кораблях цього типу було встановлено ЗАК ближньої дії «Фаланкс».
Ці есмінці проектувалися як кораблі ППО. На них не базуються гелікоптери, а протичовнове озброєння обмежується ПЛУР ASROC та торпедами Мк 46, що застосовуються тільки для самооборони. Для зниження вартості проектування цих кораблів на них встановлено ЕУ, аналогічні встановленим на протичовнових есмінцях-вертольотоносцях типу «Харуна». Невдовзі після передачі флоту останнього корабля типу «Татикадзе» розпочалися роботи зі створення більших есмінців ППО типу «Хатакадзе».ЕМ «Хатаказе» (DDG 171) та «Сімакадзе» (DDG 172) увійшли до бойового складу флоту в 1986 та 1988 роках відповідно.
На них встановлений практично той же комплекс озброєння, що і на їх попередниках, проте збільшені розміри – ці кораблі на 8 м довші і мають водотоннажність на 700 т більше – дозволили встановити на них дві чотириконтейнерні ПУ ВКР «Гарпун». За рахунок виведення ПКР з боєкомплекту ПУ Мк 13 було збільшено запас ЗУР ЕМ УРО типу «Хатакадзе» також обладнано майданчиком для прийому одного вертольота SH-60J «Сихок».