З 1969 по 1974 рік на Петрівському суднобудівному заводі в Ленінграді було збудовано 17 малих ракетних кораблів типу «Нанучка-1» (за класифікацією НАТО), або проекту 1234 «Овід». У 1979 році на цьому ж заводі, а також на одній із судноверфей на Далекому Сході почалося виробництво МРК типу «Нанучка-2», а 1976-го з’явилися МРК типу «Нанучка-3» з однією гарматною універсальною 76-мм АУ та одним 30-мм ЗАК.
Ці кораблі розглядаються західними фахівцями як ракетні корвети (FSG) ближньої морської зони, хоча вони іноді здійснюють походи до Північного та Середземного моря, а також у деякі райони Тихого океану. Тому з огляду на їх озброєння ці кораблі можна відносити до легких фрегатів.Основним озброєнням цих МРК є ПКР Малахіт (кодове позначення НАТО SS-N-9 Siren), які мають дальність польоту 110 км і можуть нести або фугасну, масою 500 кг, або ядерну, потужністю 250 кт, ГЧ. Ці ракети оснащені головкою самонаведення з активним радіолокаційним та інфрачервоним каналами. Крім того, можливе коригування траєкторії польоту ПКР за допомогою засобів загоризонтного вказівки на ціль. У 1977 році ВМС Індії було поставлено три МРК експортної модифікації типу «Нанучка-2» зі спареними ПУ ПКР SS-N-2c «Styx» замість трьох контейнерних ПУ ПКР SS-N-9 «Siren». Два з них було списано у 1999 та 2000 роках. В Алжир і Лівію було поставлено три і чотири кораблі відповідно. Один із лівійських МРК був потоплений 1986 року американською палубною авіацією.