Перший ракетний катер типу «Тарантул-1» (за класифікацією НАТО) було збудовано 1978 року на суднобудівному заводі ім. Петровського у Ленінграді. Спочатку західні фахівці зарахували його до класу малих ракетних кораблів (за західною термінологією ракетний корвет), проте пізніше їм стало зрозуміло, що насправді це ракетний катер.
На останніх катерах першої серії встановлено вдосконалене РЕВ, тому їх відносять до типу “Тарантул-2”. У 1981 році було збудовано головний катер типу «Тарантул-3». РКА цього типу оснащені двома спареними контейнерними ПУ ПКР S5-N-22 (кодове позначення НАТО), на відміну від SS-N-2D «Styx» на катерах першої серії. Контейнери розташовані один над одним.Низьколітня ПКР «Sunburn» має швидкість М = 2,5, активну систему радіолокації наведення та дальність польоту понад 110 км (у ПКР «Styx» – 80 км). Їх артилерійське озброєння нового покоління включає автоматичну універсальну 76-мм АУ скорострільність 120 вистр. /хв.) і два шестиствольні 30-мм ЗАК.
Більшість катерів типу «Тарантул-1» було продано за кордон — до Польщі, НДР, Індії, Ємену та Румунії. Один із колишніх східнонімецьких катерів був придбаний для ВМС США, а Індія, на додаток до п’яти отриманих з СРСР катерів, самостійно побудувала ще сім. На рубежі століть у складі ВМФ Росії залишалися лише кілька катерів типу «Тарантул-1» (на Балтійському флоті), понад десяток типу «Тарантул-2» та понад 20 типу «Тарантул-3».Однак їх технічний стан невідомий, і західні фахівці припускають, що більшість із них несправні.