У 1962 році компанія «Бритіш аероспейс» розпочала розробку зенітно-ракетного комплексу «Сі Вулф», який призначався для заміни комплексу «Сі Кет». Комплекс, що отримав позначення GWS (Guided Weapon System) Mk25 Mod 0, виявився таким громіздким, що його можна було встановити тільки на кораблі водотоннажністю не менше 2500 т.Фрегат проекту 22 з двома зенітно-ракетними комплексами GWS Мк 25 (кожен у складі шестизарядної поворотної ПУ і магазину на 30 ракет) мав розміри і водотоннажність більше, ніж у есмінця проекту 42 з зенітно-ракетним комплексом «Сі Дарт».
Зенітний ракетний комплекс «Сі Вулф» є повністю автоматичним комплексом самооборони з радіокомандним наведенням і радіолокаційним або телевізійним (в умовах низького освітлення) супроводом. Ракета має швидкість і маневреність, що дозволяє їй перехоплювати літаки і ракети, що летять зі швидкістю М = 2 на різних висотах в різних погодних умовах і за будь-якого стану моря. Під час Фолклендської війни в зоні конфлікту знаходилися три кораблі з зенітний ракетний комплекс «Сі Вулф»: фрегати УРО проекту 22 «Діамант» та «Бродсуорд», а також фрегат «Андромеда» типу «Ліндер» (одна пускова установка). Один з фрегатів УРО проекту 22 здійснював безпосереднє прикриття авіаносців.Перше бойове застосування зенітного ракетного комплексу відбулося 12 травня 1982 року, коли ФР УРО «Діамант» відбив атаку ланки з чотирьох аргентинських літаків А-4 «Скайхок», збивши два з них і змусивши ще один впасти в море після протизенітного маневру. Спочатку вважалося, що ракетами «Сі Вулф» було збито п’ять цілей, проте подальший аналіз показав, що їх було чотири: три згадані вище і, можливо, ще одна.Аналіз функціонування комплексу в бойових умовах показав, що для підвищення його надійності програмне забезпечення потребувало доопрацювання: у кількох випадках комп’ютери, що забезпечували супровід цілей, «зависали», оскільки не могли розділити цілі, що летіли близько один до одного.
Після доопрацювання були проведені успішні випробування, в ході яких зенітна керована ракета «Сі Вулф» перехопила і знищила протикорабельну ракету ММ.38 «Екзосет», що летить на надмалій висоті. Подальша модернізація комплексу призвела до появи GWS Мк 26 із встановленням вертикального пуску, встановленого на фрегатах УРО проекту 23 (тип «Дьюк»).Вперше можливість вертикального пуску цієї ракети була продемонстрована 1968 року з борту дослідного судна «Лохфада», проте тоді це завдання вважали неактуальним. Зенітний ракетний комплекс «Сі Вулф» із встановленням вертикального пуску встановлено також на малайзійських фрегатах типу «Лекю». Крім того, було розроблено декілька полегшених варіантів комплексу, у тому числі GWS Мк 25 Mod 3 для кораблів різних класів ВМС Великобританії.Ще один варіант модернізації з якоїсь причини не було прийнято командуванням британських ВМС. Пропонувалося зарядити чотиривірну ПУ зенітний ракетний комплекс «Сі Кет» контейнерами із ЗРК «Сі Вулф», а на корабель-носій встановити відповідну електроніку та РЛС. Ця програма могла б значно підвищити можливості фрегатів ВМС Великобританії щодо ППО на малій дальності під час Фолклендської війни. Роботи зі створення модифікації GWS Мк 27 були згорнуті в 1987 році.Передбачалося, що в комплексі будуть застосовуватися активна ДСП та станція стеження з фазованими антеними гратами, що дозволило б вдвічі збільшити дальність перехоплення.