У 30-ті роки багато індустріально розвинених країн Європи почали обзаводитися бронетанковою технікою власного виробництва. Однією з таких країн була Австрія, яка мала добре розвинену автомобільну промисловість і багатий досвід моторизації австрійської армії. Провідна роль діяльності, спрямованої створення нових зразків військової техніки, по праву належала фірмі «Аустро-Даймлер», що з 1934 року входила до концерну «Штайр-Даймлер-Пух».У 1937 році її фахівці розробили проект тривісного (6×6) бронеавтомобіля ADKZ, який мав башту кругового обертання, озброєну двома 7,92-мм кулеметами “Шварцлозе”, а також виготовили прототип двовісного повнопривідного бронеавтомобіля ADSK. Наступного року «Аустро Даймлер» виготовила п’ять броньовиків ADSK із двигунами повітряного охолодження. Ці машини мали безбаштові корпуси з неброньової сталі за повної відсутності озброєння.Після проведених випробувань і ADKZ і ADSK були відкинуті військовими, і єдиним серійним бронеавтомобілем австрійської армії залишився важкий бронеавтомобіль ADGZ.
Ця машина, спроектована ще в 1931 році, виготовлялася з перервами в 1935-1937 роках і була першим у світі чотиривісним повнопривідним (8×8) броньовиком. ADGZ був побудований на базі спеціального шасі за схемою компонування із заднім розташуванням двигуна і двома постами управління для руху в обох напрямках без розвороту.Досить оригінальне рішення застосували конструктори при проектуванні бронекорпусу машини, його зробили практично симетричним і встановили на рамі шасі, виконаної у формі паралелограма. що полегшувало роботу передніх та задніх керованих коліс. Визначити, де у машини перед, а де корми, можна було лише за характерним «горбом» бронекапота двигуна, який був встановлений у моторному відділенні в задній частині корпусу, та глушнику, що знаходився зліва від бронекапота.Повністю закритий корпус зварювався з листів броньової сталі товщиною 6-14,5 мм, верхні та нижні частини бортів встановлювалися під кутами 5° до вертикалі, лобовий та кормовий листи – під кутами 75°.Для посадки і висадки екіпажу з семи осіб (командир машини, що заряджає гармати, навідник, два водії, два кулеметники; крім того, в машині було достатньо місця для перевезення дванадцяти осіб) спереду і ззаду в похилих бортах машини були чотири двері, кожна з яких складалася. з двох однакових стулок, що мали форму прямокутної трапеції, причому нижні були перевернуті вертикально та горизонтально по відношенню до верхніх.Стулки відкривалися незалежно один від одного, верхні – до центру корпусу, нижні – у бік носа та корми бронемашини. У передній частині бронеавтомобіля знаходився радіатор водяного охолодження, закритий прямокутним броньовим жалюзі, розташованим у верхньому лобовому листі корпусу. Положення пластин жалюзі регулювалося з місця водія, що дозволяло збільшувати або зменшувати надходження охолоджуючого повітря до радіатора залежно від конкретних умов.У бойовій обстановці надходження повітря до радіатора здійснювалося через спеціальну кишеню у днище машини.
Для їзди у темний час доби бронемашина обладналася чотирма фарами, по дві спереду та ззаду, кожна з яких була поміщена у круглий захисний бугель із ґратами. Середню частину корпусу машини займало бойове відділення, у передній і задній частинах якого біля правого борту розташовувалися пости кермового управління.Огляд водіям забезпечували вікна в лобовому та кормовому листах населеного відсіку, що закривалися бронекришками з великими за висотою оглядовими щілинами, обладнаними куленепробивним склом. Поза полем бою верхні стулки дверей зазвичай були відчинені. Крім того, для спостереження за місцевістю у верхній частині бортів бойового відділення було передбачено три амбразури з бронекришками.Дві круглі були біля верхніх внутрішніх кутів верхніх стулок дверей, третя — посередині між ними і трохи нижче. На даху бойового відділення з невеликим зсувом вперед розташовувалась тримісна циліндрична вежа кругового обертання з плоским вертикальним лобовим листом. Дах вежі був двосхилим, причому задній скат був кришкою люка, що складається з двох частин, з’єднаних шарнірними петлями.Кришка люка складалася і відкидалася вперед і через неї можна було вести спостереження за місцевістю, а також увійти до машини або залишити її.
Як основне озброєння в баштовому лобовому листі в кульових масках було встановлено праворуч – 20-мм гармата “Солотурн” і зліва – 7,92-мм кулемет “Шварцлозе”. Ще два такі ж кулемети були розташовані з лівого боку в передньому та задньому листах бойового відділення. До складу боєкомплекту входили 250 снарядів до гармати та 5000 набоїв до кулеметів.У кормовій частині бронеавтомобіля розташовувався шестициліндровий карбюраторний двигун «Аустро-Даїмлер» М612 з робочим об’ємом 11900 см, який розвивав потужність 110,3 кВт (150 л з) при 1800 об/хв. Там же знаходилася безступінчаста гідравлічна трансмісія, що складалася з гідравлічної турбінної коробки передач «Аустро-Фойт» JDL, яка забезпечувала броньовику рух уперед і назад з однаковою швидкістю, гідравлічної муфти зчеплення «Вандлер» та демультиплікатора.Трансмісія давала необмежену кількість швидкостей, причому в кожний момент могла мати місце та передача, яка найбільшою мірою відповідала даному опору руху. Така система збільшувала економічність роботи двигуна, який постійно працював у найбільш оптимальному режимі, та суттєво полегшувала роботу водія з керування машиною.Завдяки своїй силовій установці 11,92-тонний ADGZ розвивав на дорогах із твердим покриттям непогану швидкість – 70 км/год в обох напрямках і мав запас ходу 450 км. Обертальний момент передавався від двигуна через карданні вали на всі чотири осі. На другій і третій осях монтувалися двосхилі колеса, на першій і четвертій – односхилі керовані.Усі вісім коліс бронеавтомобіля мали незалежну підвіску на підлозі та чвертьеліптичних листових ресорах, яка забезпечувала постійне зчеплення коліс із ґрунтом. На колесах, обладнаних гідравлічними гальмами, використовувалися пневматичні шини великого перерізу розміром 8,24-20. В цілому ADGZ був досить вдалою машиною, що мала за рахунок двох керованих осей і двох постів керування гарною маневреністю та поворотливістю.Привід на всі осі забезпечував машині настільки високу прохідність, що вона в цьому плані могла конкурувати навіть з деякими типами танків. Залежно від ґрунту крутість подоланого підйому могла доходити до 25-30 гр. До 1938 року, коли Австрія була насильно приєднана до Німеччини, на озброєнні австрійських збройних сил було дванадцять броньовиків ADGZ. ще чотирнадцятьма машинами цього типу мали поліція і жандармерія.
У німецькому вермахті ця машина одержала позначення “М35 mittlerer Panzerwagen”. Спочатку планувалося продати їх Румунії чи Болгарії, але через малу кількість та неукомплектованість броньовиків обладнанням від цієї ідеї німці відмовилися. Після доопрацювання, яке звелося в основному до заміни австрійських кулеметів німецькими MG 34 та скорочення екіпажу до шести осіб.ADGZ надійшли на озброєння поліцейських підрозділів та формувань СС (зокрема SS Danziger Heimwehr) та у їхньому складі у вересні 1939 року взяли участь у боях у Данцигу (Гданськ). У 1911 році концерн “Штайр” отримав замовлення від рейхсфюрера СС Гіммлера на виготовлення 25 машин ADGZ для військ СС і вже на початку 1942 бронемашини надійшли в частині СС.На відміну від броньовиків першої серії нові машини були оснащені озброєнням німецького виробництва – 20-мм гарматою KwK 35 L/45 та кулеметами MG 34. Деякі броньовики обладналися додатковими засобами зв’язку та великими рамковими або штиревими антенами.
7-а добровольча гірничопіхотна дивізія СС «Принц Ойген» використовувала бронемашини ADGZ у боях з партизанами Ті-то в Югославії, а дивізія СС «Вікінг» — для охорони тилових комунікацій та боротьби з партизанами у 1944 році на Східному фронті. Один такий броньовик був захоплений 16 січня 1943 року військами 3-ї танкової армії при звільненні міста Россош Воронезької області, а інший був підбитий бійцями 1-ї Української партизанської бригади С. А.Ковпака під час бою з частинами дивізії СС “Вікінг” під Седлице (Польща) у лютому 1944 року.
Тактико-технічні характеристики бронеавтомобіля ADGZ
Важкий бронеавтомобіль ADGZ – перша у світі чотиривісна повнопривідна бойова машина.
Важкий бронеавтомобіль ADGZ
