Успішні дії німецьких броньовиків на фронті переконливо довели ефективність нового виду озброєння. У Росії також розпочали будівництво бронеавтомобілів. Однак потужності єдиного в Росії заводу, який виробляв автомобілі — Російсько-Балтійського вагонного, не вистачало для покриття потреб армії навіть у транспортних машинах, не кажучи вже про броньові.Тому в серпні 1914 року наказом військового міністра генерал-ад’ютанта Сухомлінова було створено спеціальну закупівельну комісію на чолі з командиром запасної автомобільної роти полковником Секретевим. Комісія відбула до Англії для закупівлі автомобільної техніки та майна, у тому числі й броньових автомобілів.Перед від’їздом члени комісії разом із офіцерами Головного військово-технічного управління (ГВТУ) Генерального штабу розробили тактико-технічні вимоги до цього виду бойової техніки. Зокрема, бронеавтомобілі, що купуються, повинні були мати горизонтальне бронювання (тобто дах), а кулеметне озброєння складатися мінімум з двох кулеметів, встановлених у двох вежах, що обертаються незалежно один від одного.
Нічого подібного комісія в Англії не виявила У той період восени 1914 року англійці бронювали все підряд без будь-якої системи але без горизонтального захисту і веж. Наймасовіший британський броньовик першої світової війни, який мав і те, й інше — «Роллс-Ройс» з’явився лише в грудні і при цьому оснащувався лише однією вежею з одним кулеметом.Розробити проект бронеавтомобіля, що відповідає російським тактико-технічним вимогам, у досить стислий термін взялися інженери фірми «Остін мотор компанії» з Лонгбриджа, Бірмінгем. У жовтні 1914 року вони збудували прототип, який був схвалений командуванням російської армії. Базою для броньовика послужило шасі легкового автомобіля «Колоніал», що випускався фірмою, з двигуном потужністю 30 л/с. На двигуні встановлювався карбюратор «Клейділь» та магнето «Бош».Передача на задній міст здійснювалася за допомогою карданного валу, система зчеплення шкіряний конус. Коробка передач мала 4 швидкості вперед і одну назад. Колеса – дерев’яні, розмір шин – 895×135. Машина чистою вагою 2656 кг захищалася бронею завтовшки 3,5-4 мм, виготовленою на заводі «Віккерс».Озброєння включало два 7,62 мм кулемета «Максим» М 10 з боєкомплектом 6000 патронів, змонтованих у двох вежах, що обертаються, розміщених у поперечній площині і забезпечували кут обстрілу 240°. Екіпаж складався з командира — молодшого офіцера, водія — єфрейтора та двох кулеметників — молодшого унтер-офіцера та єфрейтора. 29 вересня 1914 року фірма «Остін» отримала замовлення на 48 бронемашин цієї конструкції, кожна з яких коштувала російській скарбниці 1150 фунтів стерлінгів.
У Росії її бронемашини цих взводів були частково переброньовані 7-мм бронею. Броню замінили на вежах та на передньому листі корпусу. У такому вигляді «Остини» пішли у бій. Однак перші ж зіткнення з противником виявили недостатність цього заходу. Починаючи з машин 13-го взводу, всі «Остини» 1-ї серії надходили на Іжорський завод і зазнавали повного перебронювання. Тільки після цього їх передавали у війська. Броневики, вже відправлені на фронт, поступово відгукувалися до Петрограда для заміни броні.Само собою зрозуміло, що збільшення товщини броні спричиняло зростання маси бойових машин. Це негативно позначалося на їх і так невисоких динамічних характеристиках. Крім того, на окремих броньовиках помічався прогин швелерів рами.
Істотним недоліком була і форма даху водійської кабіни, яка обмежувала сектор обстрілу кулеметів уперед. Проте «Остини» припали до двору. Почасти через те, що нічого кращого все одно не було, почасти тому, що і на цих вельми недосконалих сучасних поняттях машинах можна було воювати. Вже навесні 1915 стало очевидно, що замовлених в Англії бронеавтомобілів для потреб фронту недостатньо.Тому Англо-російському урядовому комітету у Лондоні було доручено укладання контрактів виготовлення додаткового числа бронеавтомобілів за російськими проектами.
З червня по грудень для російської армії планувалося побудувати 236 бронемашин. Проте реально збудували лише 161 з них «Остини» так званої 2-ї серії. При розробці нового бронеавтомобіля – замовлення на нього було видано 6 березня 1915 – фірма врахувала недоліки машин 1-ї серії. Як база використовувалося шасі 1,5-тонної вантажівки з двигуном потужністю 50 л/с.Була посилена рама шасі, диференціал, нарешті, ці машини вже не потребували перебронювання, тому що їхні корпуси склепувалися з броньових листів завтовшки 7 мм. Крім того, змін зазнала форма даху корпусу, проте сам корпус дещо вкоротили, що викликало тісноту в бойовому відділенні. Відсутність дверей у кормі корпусу (у машин 1-ї серії вони були) сильно ускладнювало посадку і висадку екіпажу, тому що для цього призначалися лише одні двері в лівому борту.Істотним недоліком “Остинів” як 1-ї так і 2-ї серії можна назвати відсутність кормового поста управління. На машинах 2-ї серії силами взводів та Запасної броньової роти він був встановлений, при цьому бронеавтомобілі обладналися і задніми дверима. Ось що, наприклад, йдеться про цю роботу в «Журналі військових дій» 26-го кулеметного автомобільного взводу. «4 березня 1916 року закінчено друге (заднє) управління машиною «Черт».Управління аналогічне машині «Чорномор» за допомогою троса, що йде з-під переднього штурвала до задньої стінки автомобіля, де зроблено кермо.»
У рамках програми розвитку бронечастин Російської армії до 1917 року у Англії 25 серпня 1916 року було замовлено ще 60 бронеавтомобілів «Остін» 3-ї серії. У нових машинах значною мірою враховувався досвід бойового застосування «остинів» перших двох серій. Маса машин становила 5,3 т. Потужність двигуна залишилася колишньою – 50 л. с. Броневики 3-ї серії мали кормовий пост управління і куленепробивне скло на оглядових щілинах.В іншому їх технічні дані були аналогічні “Остинам” 2-ї серії. До речі, істотним недоліком всіх «Остинів» був механізм зчеплення, виконаний у вигляді шкіряного конуса. На піщаних та розкислих ґрунтах зчеплення пробуксовувало, а при зростанні навантажень часто «горіло». Постачання «Остинів» 3-ї серії почалося в 1916 до 11 лютого 1917 від фірми було прийнято вже 33 броньовики, а влітку того ж року всі машини прибули в Росію.
Планувалося замовити в Англії ще 70 бронеавтомобілів 3-ї серії але з двосхилими задніми колесами та посиленою рамою, з терміном постачання до вересня 1917 року. Цим планам не судилося збутися, хоча формально замовлення на машини фірма отримала і якусь їхню частину збудувала. Принаймні у квітні 1918-го з 16 бронеавтомобілів цього типу був сформований 17-й батальйон британського танкового корпусу.На відміну від машин, що призначалися для Росії, ці броньовики озброювалися 8-мм кулеметами «Гочкіс». Вони взяли участь у боях у Франції влітку 1918 року. Приблизно водночас кілька машин цього надійшли до Японії, де вони перебували на озброєнні на початок 30-х.
Окрім Червоної Армії. «Остини» перебували у складі іноземних армій. Дві бронемашини 3-ї серії, відправлені в 1918 з Петрограда на допомогу фінській червоній гвардії, перебували на озброєнні фінської армії до середини 20-х років. На початку 20-х років 2-3 «Остіна» здобула монгольська революційна армія Сухе Батора. Один броньовик 3-ї серії був у румунських військах. Деякий час у складі бронесил Латвійської республіки вважався «Остін» 2-ї серії «Земгалетіс».У 1919 році голу чотири «Остіна» (два 2-ї серії і два 3-ї) були в бронетанковій частині Kokampf- німецької армії. Станом на березень 1921 року гола в броньових підрозділах Війська Польського налічувалося 7 «Остинів». Якщо врахувати, що поляки захопили лише один путіловський «Остін» і два «Остіна-Кегреса», то решта були англійського виробництва. Причому, як мінімум, один із них — 3-ї серії, захоплений у серпні 1919 року у 10-го автобронезагону ім.Жовтневої революції під час боїв за Мінськ і дві – 2-ї серії. Крім того, трофеями поляків стали два броньовики, які мали корпуси «Остинів» 1-ї серії, переставлені на шасі «Уайт». Як навчальні всі ці машини використовувалися в Польщі до кінця 20-х років. Якщо врахувати, що в Червоній Армії всі «Остини» були остаточно зняті з озброєння в 1931 то справжнім «довгожителем» можна вважати «Остін» 3-ї серії, що знаходився на озброєнні австрійської армії аж до 1935 року.
Фото бронеавтомобіля «Остін» (Austin)
Тактико-технічні характеристики бронеавтомобіля «Остін» 1/2/3-ї серії
У такому вигляді бронеавтомобілі “Остін” 2 серії прибували до Росії з Великобританії.
Бронеавтомобіль «Остін» 2 серії із заднім кермовим постом управління, встановленим у Росії.
