На початку 1942 року командування групи американських військ в Австралії видало заявку на розробку легкого бронеавтомобіля, який міг би використовуватися для патрулювання і як польовий засіб протиповітряної оборони Австралійська промисловість оперативно відреагувала на запит союзників і створила розвідувальний бронеавтомобіль S1, який постачався службі матеріально армії США в Австралії на умовах угоди про зворотний ленд-ліз.
Як база для цієї машини використовувалася шасі канадської задньопривідної (4×2) вантажівки «Форд» F15, що випускалася фірмою «Форд оф Кенада-Корлус» зварювався з листів сталевої броні і за допомогою болтових з’єднань кріпився до рами шасі. Плоский трапецієподібний лобовий лист встановлювався під великим кутом нахилу, що підвищувало його кулестоїкість, кут нахилу кормової стінки корпусу був значно меншим, бортові бронелісти монтувалися вертикально.Кабіна бронемашини була повністю броньована, тоді як бойове відділення не мало даху та при необхідності накривалося брезентом. Огляд водію та командиру машини, що розміщувався в кабіні зі скошеним до корми дахом, забезпечувало вузьке лобове вікно на всю ширину корпусу, яке в бойовій обстановці закривалося бронещитком з оглядовими щілинами. Крім того, у дверях кабіни були трикутні вікна, що закривалися відкидними бронещитками.По верхньому краю бортів відкритого зверху бойового відділення монтувалася рейка, якою могли переміщатися три кулемети — 12,7-мм «Браунінг» М2 і два 7,62-мм кулемети «Браунінг» М1917А1.
У моторному відділенні, розташованому в передній частині корпусу, розміщувався 69,8-кіловатний (95 к. с.) карбюраторний восьмициліндровий двигун «Форд», завдяки якому на дорогах з твердим покриттям бронеавтомобіль міг розвивати максимальну швидкість 80 км/год. З двигуном взаємодіяла трансмісія до складу якої входили: чотиришвидкісна коробка передач (чотири швидкості вперед та одна назад) з напіввідцентровим однодисковим зчепленням сухого типу та гідравлічні гальма.У задньопривідній (4×2) ходовій частині з підвіскою на листових напівеліптичних ресорах використовувалися колеса з барабанами роз’ємного типу розміром 6,00-16 та шини розміром 9,00-16.
У 1943 році було побудовано повнопривідну (4×4) модель бронеавтомобіля S1 на базі шасі вантажівки «Форд» F15A з двома провідними осями. Завдяки приводу на всі колеса прохідність бронемашин значно підвищилася в порівнянні з ранньою задньопривідною моделлю. Усього було збудовано 46 бронемашин S1. З них 45 – задньопривідні (4×2) і лише одна – повнопривідна (4×4).Їх використання в частинах американської армії в Австралії було досить обмеженим і недовгим, оскільки незабаром на заміну надійшли розвідувальні бронеавтомобілі М3. Більшість броньовиків S1 американці повернули службі матеріально-технічного забезпечення австралійської армії, яка пізніше розпродала їх з аукціону.
Тактико-технічні характеристики розвідувального бронеавтомобіля S1
