Ще під час І світової війни гостро постала проблема недостатньої мобільності полкових гармат калібру 76 мм, які силами кількох людей вдавалося переміщати досить повільно та на невеликі відстані. Робилися спроби перевозити гармату до кузова вантажівки, проте головної проблеми це не вирішувало. У Радянській Росії було продовжено роботу з пошуку шляхів збільшення мобільності важких знарядь. У 1927 р.була розроблена вдосконалена конструкція гармати калібру 76 мм, яка була легшою за попередні зразки. Однак радянські інженери пішли далі – вони вирішили змонтувати 76-мм гармату на шасі танка Т-26.
Так, у 1932 р. з’явилася перша самохідна артилерійська установка СУ-1, де гармата разом із двома кулеметами розміщувалася в закритій броньованій рубці. Однак спочатку новизна ідеї не була гідно оцінена — насамперед тому, що бентежила відсутність вежі. У 1933 р. спробували розмістити 76-мм гармату в модифікованій вежі танка Т-26.Однак виявилося, що ця вежа, незважаючи на здавалося місткість, насправді всередині дуже тісна, так що ніде розмістити достатній боєзапас, тому випуск артилерійського танка Т-26А був припинений. Натомість стали виготовляти покращений варіант СУ-1 — артилерійський танк АТ-1. На АТ-1 була гармата ПС-3 калібру 76 мм і два кулемети ДП. У бойовій рубці вдалося розмістити 46 снарядів.АТ-1 стала першою у світі самохідною піхотною гарматою — дуже потужною зброєю на той час. Для порівняння слід зазначити, що у Німеччині на той момент танків супроводу піхоти не було, згодом аналогічні бойові машини розроблялися німецькими інженерами на основі радянського досвіду. У СРСР було випущено лише 10 самохідних артилерійських установок АТ-1. На зміну їм незабаром прийшла інша артилерійська установка – СУ-5.
Тактико-технічні характеристики артилерійського танка АТ-1
Артилерійський танк АТ-1
Артилерійський танк АТ-1, експерементальна модель
