Авіаносець ВМС США CV-4 «Рейнджер» був першим американським кораблем, сконструйованим та побудованим як авіаносець. На ньому відпрацьовувалися нові технічні рішення, і набувався досвід експлуатації авіаносців. Вашингтонський договір обмежував максимальну сумарну водотоннажність новозбудованих у США авіаносців 69000 тонн, а водотоннажність кожного окремого корабля – 27000 тонн.Тому американці прийняли рішення побудувати новий авіаносець значно менше цього обмеження і розмістити тим самим на кораблях, що будуються в рамках договору, якомога більше літаків. Виходячи з цього, вимоги до «Рейнджера» як до авіаносця переважали вимоги до нього як до корабля. В результаті порівняно з іншими авіаносцями флоту він був тихішим, мав слабке озброєння, але більше літаків при невеликій водотоннажності.
На авіаносці «Рейнджері» ангар та польотна палуба були розміщені над корпусом. Вони не мали бортової обшивки і тому не збільшували міцність корабля. Спочатку авіаносець створювався гладкопалубним, але в процесі будівництва стало ясно, що надбудова необхідна, зокрема, для керування польотами. У конструкцію було внесено ще низку змін, внаслідок чого водотоннажність «Рейнджера» значно перевищила заплановані 13800 тонн.Одним з технічних прийомів, використаних в рамках концепції гладкої польотної палуби, стало використання шести димових труб, що завалюються, по три на кожному борту, які поверталися горизонтально при виконанні польотів. Корабель мав мінімальний броньовий захист. Товщина його броні складала 25 мм на польотній палубі та 51 мм вздовж ватерлінії в районі машинного відділення. Цей пасивний захист доповнювали вісім 127-мм зенітних знарядь L/25.Авіагрупа «Рейнджера» складалася з 36 бомбардувальників, 36 винищувачів та 4 допоміжні літаки. Засоби забезпечення польотів включали один підйомник між ангарами і польотною палубою, одну катапульту в носовій частині польотної палуби і три крани на кожному борту для підйому і спуску на воду гідролітаків і шлюпок. Запас авіаційного палива на кораблі становив 514210 літрів.
Рейнджер був закладений у вересні 1931 року на верфі Ньюпорт-Ньюс і спущений на воду в лютому 1933 року. Маючи водотоннажність 16169 тонн і потужність ГЭУ 40730 кВт (54630 к.с.), під час випробувань він розвивав швидкість до 29,9 вузла. Корабель було введено до складу флоту в липні 1934 року, але виявилося не дуже вдалим. 1939 року капітан «Рейнджера» доповідав, що авіаносець часто має занадто сильну кільову качку, щоб літаки могли виконувати польоти.Озброєння та захист «Рейнджера» були недостатньо потужними, щоб використовувати його на передовій. У роки Другої світової війни озброєння корабля було посилено, а до встановленого на початку бойових дій приладу управління артилерійським вогнем на великих кутах додано ще одного. Тим не менш, бойове застосування авіаносця обмежилося діями біля узбережжя Північної Африки в листопаді 1942 і походом в Норвегію в 1943 спільно з кораблями англійського флоту.Після цього «Рейнджер» використовувався як навчальний авіаносці, а його 127-мм АУ зняли, щоб встановити нові РЛС. У 1945 році «Рейнджер» залучався до перших випробувань літаків ДРЛО. На той час все його озброєння складалося лише з 46-20-мм зенітних гармат. У січні 1947 року авіаносець було продано на запасні частини.