На початку 1970-х років. керівництво ВМС Італії усвідомило необхідність розробки нового підводного човна для забезпечення протидесантної оборони узбережжя, вирішення завдань ПЛО та боротьби з кораблями супротивника в ізольованих районах. Результатом стало створення компанією «Італькантьєрі» підводних човнів типу «Сауро», перші дві одиниці якого – «Назаріо Сауро» та «Карло Фечча ді Коссато» – увійшли до складу флоту відповідно у 1980 та 1979 р.з певними недоробками, пов’язаними з акумуляторними батареями. Два наступні човни – «Леонардо да Вінчі» і «Гуглієлмо Марконі» – були передані флоту в 1981 і 1982 р. Це однокорпусні підводні човни із зовнішнім розташуванням баластових цистерн в носовій і кормовій частинах, а цистерни плавучості – в огорожі.При виготовленні міцного корпусу використано розроблену в США сталь марки HY-80, що забезпечила більшу глибину занурення, ніж у попереднього типу «Енріко Тоті». Основне озброєння – керовані по проводах універсальні торпеди А 184. Човни «Сауро» та «Марконі» були здані на злам у 2001 та 2002 р. відповідно. У березні 1983 р. та у липні 1988 р.були замовлені по дві одиниці човнів типу «Удосконалений Сауро», які були передані флоту компанією «Фінкантьєрі» у 1988–1989 та 1994–1995 рр. Човни отримали назви «Сальваторе Пелосі», «Джуліано Пріні», «Пріно Лонгобардо» та «Джіанфранко Газзана». Водотоннажність першої пари становила 1476 т. надводне і 1662 т. підводне, довжина 64,4 м. (211 футів 3 дюйми), другий – 1653 т. надводне і 1862 т. підводне, довжина 66,4 м (217 футів) . Удосконалені головні механізми забезпечували швидкість надводного ходу 11 уз. та підводного ходу 19 вузл..
